Отже, коли я зустрівся із Зіґфрідом через кілька днів, я знову забув той сон! Наче й не було. Але я зберіг аркуш із записами і прочитав їх Зіґфріду. Це був один із тих випадків, коли він лишився найбільше задоволеним мною і собою. Він клопотав собі голову з тим сном упродовж цілої години, шукаючи символи та їхнє значення у кожному уривку. Я не пам’ятаю, що то були за символи, але мені вони зовсім не припали до душі.
А взагалі, знаєте, що справді цікаво? Я викинув той аркуш паперу дорогою додому, тому вже ніколи не зможу розповісти вам той сон.
— Бачу, що ти не хочеш розмовляти про свої сни, — каже Зіґфрід. — Можливо, волієш поговорити про щось інше?
— Ні.
Зіґфрід мовчить, і я знаю, що він вичікує, поки я щось бовкну, можливо, якусь дурницю. Тому я відповідаю:
— Зіґфріде, можна запитання?
— Чому ні?
Іноді мені здається, що він хоче осміхнутись, як жива істота. Це чути з його голосу.
— Мені цікаво, що ти робиш із тією інформацією, яку я повідомляю?
— Не певен, що зрозумів твоє запитання, Роббі. Якщо ти маєш на увазі програму збереження інформації, то моя відповідь буде суто технічною.
— Я мав на увазі інше.
Вагаюся, силкуючись сформулювати питання, і думаю, чому я вирішив про це запитати. Я гадаю, це все через Сильвію. Вона колись була католичкою. Я заздрив її вірі й завжди говорив, що з її боку було дурницею відлучитися від церкви. Мене переповнювали сумніви і страхи, яких я не міг позбутись, і я жадав сповідатися парафіяльному священикові. Я вибудував досить непогану ієрархічну модель потоку цього всього лайна в моїй голові, яке перехлюпується у сповідальню, а парафіяльний священик переливає його єпархіальному монсеньйорові (чи ще комусь; я погано розбираюсь у церковних справах), а все це закінчується у папській резиденції, де розташовано такий собі відстійник усього світового болю, горя та провини. А папа передає те все безпосередньо до Бога (тобто, якщо припустити, що Бог існує або принаймні, що існує така інстанція, як Бог, куди можна відправити усе це лайно).
Однак, річ у тому, що я виробив схоже уявлення про психіатричну систему: місцевий злив веде до каналізаційних колекторів, які ведуть до магістралей спільноти, що складаються з живих психіатрів, якщо ви розумієте, що я маю на увазі. Якби Зіґфрід був людиною, він не витерпів би усього горя, що вилилося б на нього.
По-перше, він мав би власні проблеми. До них додалися б мої, бо я би позбавлявся їх, навантажуючи ними його. Це не кажучи про інших пацієнтів, які по черзі лежали б на канапі, навантажуючи Зіґфріда своїми клопотами; Зіґфрід передавав би ці проблеми наступному, який вже намагався б його уникати, і так один по одному. До кого б дійшло? До привида Зиґмунда Фройда?
Утім, Зіґфрід — не жива істота. Він машина і не відчуває болю. То ж куди дівається біль і каламуть?
Я намагаюся це йому пояснити, а насамкінець кажу:
— Хіба ти не бачиш, Зіґфріде? Якщо я віддаю тобі біль, а ти віддаєш його комусь іншому, то це має десь завершуватись. Особисто я не можу повірити, що все закінчується в магнітних бульках, розташованих усередині кристала кварцу, і ніхто більше цього не відчуває.
— Не думаю, що обговорення з тобою сутності болю дасть бодай якусь користь, Робе.
— А обговорення того, чи ти реальний, дасть користь?
Зіґфрід майже зітхає.
— Робе, — відповідає він, — Я також не думаю, що обговорення з тобою суті реальності буде пожиточним. Я знаю, що я робот. І ти це знаєш. Чому ми тут зібралися? Щоб мені допомогти?
— От і мені цікаво, — похмуро відказую я.
— Не думаю, що тебе це насправді цікавить. Гадаю, ти усвідомлюєш, що ходиш сюди, аби допомогти собі. А це можна зробити, лише змінивши щось усередині. Те, що я роблю з інформацією, задовольняє виключно твою допитливість, а також може бути причиною намагань вести на сеансах інтелектуальні бесіди замість терапії…
— Твоя взяла, Зіґфріде, — перебиваю я.
— Добре. Але те, як ти поводишся з цим, впливає на твої почуття та дії в тих чи тих ситуаціях, іноді вдалі, деколи — ні. Робе, дбай за свої думки, а не за мої.
Я захоплено вигукую:
— Поза сумнівом, ти до біса розумний робот, Зіґфріде!
Він відповідає:
— Таке враження, ніби насправді ти кажеш: «Ненавиджу твоє бісове єство, Зіґфріде!»
Я жодного разу такого не чув від нього, і це бентежить мене. А потім пригадую, що сам не раз казав йому достоту таке.
Це правда. Я дійсно ненавиджу його єство.
Він намагається допомогти мені, і за це я ненавиджу його ще дужче. Я думаю про солоденьку звабливу Соню, про те, як вона радо виконує усі мої забаганки (ну майже усі). Дуже хочу образити Зіґфріда.
Розділ 12
Якось уранці я повернувся назад до кімнати і почув, що п’єзофон тихенько дзижчав, як голодний комар у далекому кутку. Гупнувши по коду повідомлення, я прочитав, що помічник директора відділу кадрів викликав мене до свого кабінету о десятій ранку. Ну, вже було пізніше. Я проводив більшість свого часу і більшість ночей у Клари. Її ліжко було набагато зручнішим, аніж моє. Тому я й прочитав повідомлення близько одинадцятої і моє запізнення до відділу кадрів Корпорації не поліпшило настрій помічника директора.
Це була дуже огрядна жінка, яку звали Емма Фозер. Вона не прийняла мої виправдання і негайно почала зі звинувачень:
— Ви закінчили курси сімнадцять днів тому і відтоді нічого не робите.
— Чекаю на підходящий рейс, — відповів я.
— Як довго збираєтеся чекати? Вашого оплаченого подушного податку вистачить іще на три дні. І що далі?
— Ну, — сказав я майже правдиво, — Я сам хотів до вас зайти. Хотів би знайти роботу тут, на Брамі.
— Пшо! (Ніколи не чув такого, але саме так це й звучало.) Тобто ви прибули до Брами, щоб чистити каналізацію?
ЗВІТ ПРО РЕЙС
Корабель 3-31, рейс 08D27. Екіпаж: К. Пітрін, Н. Ґінза, Д. Кребб
Час у дорозі — 19 днів 4 год. Місцезнаходження — не визначене, недалеко (21 світлових років) від Дзети Тельця.
Короткий опис: «Увійшли у трансполярну орбіту планети з радіусом, який становить 0,88 % земного радіуса на відстані 0,4 астрономічних одиниць [5] . Планета має три виявлені маленькі супутники. Логічна схема комп’ютера припускає існування шести інших планет. Первинна K7.
Посадку завершено. Очевидно, на планеті зараз тепла пора року. На горах немає снігових шапок, а сучасна берегова лінія не здається занадто старою. Сліди населення та розумного життя відсутні.
Дрібнорастрове сканування виявило на орбіті станцію гічі для зустрічі. Ми наблизилися до неї. Станція має непошкоджений вигляд. Під час спроби відчинити її станція вибухнула. Н. Ґінза при цьому загинув. Корабель був пошкоджений і ми повернулись. Д. Кребб помер по дорозі. Не вдалося вберегти жодних артефактів. Зразки органіки з планети знищено через пошкодження корабля».
Я був певен, що це блеф, оскільки тут не так багато каналізацій: для них не вистачає гравітації.
— Такий рейс може з’явитися будь-якого дня.
— Звичайно, Робе. Знаєте, такі як ви, мене непокоять. Ви розумієте, яку важливу роль тут відіграє праця?
— Гадаю, що так.
5
Середня відстань від Землі до Сонця, використовувана як основна одиниця відстані, 1 а. о. = 1,496 × 108 км.