— Робе! Робе, Бога ради, залазь!
А я знав, що вже пізно, тому з грюком зачинив і задраїв шлюз. Цієї миті я почув, як Денні А. закричав:
— Ні! Ні! Зачекай…
Зачекай …
Дуже довго доведеться чекати…
Розділ 31
Через деякий час (не знаю, скільки це тривало), я підводжу голову і говорю:
— Зіґфріде, вибач.
— За що, Робе?
— За те, що я так плакав.
Я фізично виснажений. Це як немов пробігти десять кілометрів крізь стрій божевільних чокто[15], які віддубасили мене своїми палицями.
— Робе, тобі стало краще?
— Краще?
Я ненадовго замислююся над цим дурнуватим запитанням. Потім збираю думки докупи. Дивно, але мені справді покращало.
— Так, дійсно. Не добре у твоєму розумінні, але краще.
— Робе, посидь спокійно кілька хвилин.
Як на мене, це звучить по-дурному. Я йому так і кажу. У мене сили залишилося достоту, як у маленької медузи, що померла від артриту тиждень тому. Я не маю вибору, тому й сиджу спокійно.
Утім, я дійсно почуваюся ліпше.
— Таке враження, — говорю я, — наче я нарешті відчув свою провину.
— І пережив це.
Я міркую над цим.
— Гадаю, що так, — відповідаю.
— Робе, обговорімо аспект провини. Чому ти почуваєшся винним?
— Тому що я скинув дев’ять людей як баласт, щоб урятуватися, дурню!
КРЕДИТОВЕ АВІЗО
Для Робінетта Броудгеда:
1. Визнано, що Ваші налаштування курсу для Брами-2 дозволяють проводити польоти туди й назад, а час подорожі становить приблизно на 100 днів менше порівняно з попереднім стандартним курсом для цього об’єкта.
2. Згідно з рішенням Ради Вам присуджується відсоток за відкриття у розмірі 1 % від усіх доходів, отриманих від майбутніх польотів за даними налаштуваннями курсу, та аванс у розмірі 10 000 доларів без урахування вказаних відсотків.
3. Відповідно до рішення Ради з Вас стягується половина вказаних відсотків та авансу як штраф за пошкодження корабля, на якому Ви літали. Таким чином, Ваш рахунок буде ПОПОВНЕНО в такому розмірі:
Відсотки авансом (Наказ Ради № A-135-7) без урахування утриманої суми (Наказ Ради № A-135-8): 5000 доларів
Ваш поточний БАЛАНС: 6192 доларів
— Тебе хтось звинувачував? Я маю на увазі, окрім тебе самого?
— Звинувачував? — Я знову сякаюсь і замислююся. — Та ні. Чого б це? Коли я повернувся, то став для них героєм.
Я згадую про Шикі: він був такий добрий і дбайливий; про Френсі Херейру, який обіймав мене і дав виплакатися, незважаючи на те, що я вбив його двоюрідну сестру.
— Одначе їх там не було. Вони не бачили, як я підірвав паливні баки, щоб вирватися.
— Ти підірвав баки?
— Хай тобі біс, Зіґфріде, — відповідаю я, — Не знаю. Я збирався. Тягнувся до кнопки.
— А можна було б з’єднані баки посадкових модулів підірвати за допомогою кнопки, що була на кораблі, який ти збирався покинути?
— Чому б і ні? Не знаю. Утім, — веду далі я, — немає жодних доказів, що я про це сам не думав. Можливо, Денні або Клара натиснули кнопку раніше за мене. Але я тягнувся до своєї!
— Як ти гадаєш, який корабель урятувався б?
— Їхній! Мій, — виправляюсь я. — Не знаю.
Зіґфрід похмуро говорить:
— Насправді ти вчинив дуже кмітливо. Ти знав, що всі не врятуються, а часу не було. Перед тобою стояв вибір: або помруть деякі з вас, або всі. Ти зробив свій вибір, щоб перевірити, чи хтось виживе.
— Маячня! Я вбивця!
Пауза. Мікросхеми Зіґфріда перетравлюють цю інформацію.
— Робе, — обережно мовить Зіґфрід, — Мені здається, ти суперечиш сам собі. Ти ж сам говорив, що вона досі жива у тому розриві?
— Вони усі живі! Час для них зупинився!
— Тоді яким чином ти міг когось убити?
— Що?
Він знову питає:
— Яким чином ти міг когось убити?
— Не знаю, — відказую я, — але, чесно, Зіґфріде, не хочу про це думати сьогодні.
— Робе, тебе ніхто й не змушує. Цікаво, чи розумієш, скільки ти всього досяг за ці дві з половиною години. Я пишаюся тобою!
Дивно, але я вірю йому, його чіпам, мікросхемам гічі, голограмам, хоча це й безглуздо. Проте мені стає добре.
— Ти можеш залишити кімнату в будь-який час, — говорить робот, підводиться і йде назад до свого м’якого крісла. Зіґфрід іде точнісінько як людина, ще й вишкіряється! — Однак, гадаю, спочатку слід тобі дещо продемонструвати.
Мої захисні ресурси на нулі, тому я лише відповідаю:
— Що саме, Зіґфріде?
— Ту іншу функцію, про яку я казав, Робе, — говорить Зіґфрід. — Ту, яку ми ніколи не використовували. Я хочу показати іншу пацієнтку з минулого.
— Іншу пацієнтку?
Зіґфрід лагідно пропонує:
— Робе, подивись у куток.
Я зиркаю — і бачу її.
— Клара!
Щойно її побачивши, я зрозумів, звідки Зіґфрід узяв її зображення: у робота, який проводив із Кларою сеанси у Брамі. Я бачу її; вона поклала одну руку на стелаж для паперів, її ноги ліниво теліпаються у повітрі. Клара щось постійно розповідає, насуплюючи свої широкі чорні брови, зітхає. Вона вишкіряється, кривляється, а потім її обличчя стає милим, приязним і лагідним.
— Робе, якщо хочеш, ти можеш послухати, про що вона говорить.
— А я хочу?
— Не обов’язково. Але можеш не турбуватися: вона щонайдужче кохала тебе, Робе. Так само, як і ти її.
Я довго спостерігаю за зображенням, а потім прошу:
— Вимкни, Зіґфріде. Будь ласка.
У кімнаті відпочинку я засинаю майже одразу. Ще ніколи я не почував себе таким розслабленим.
Я вмиваюся, знову палю і виходжу в яскраве денне світло, яке розсипається під Бульбашкою. Усе навколо має вельми привітний вигляд. Я думаю про Клару з любов’ю та ніжністю і в душі прощаюся з нею. Потім я згадую Соню: сьогодні маю з нею побачення ввечері — хоч би не запізнитися! Але Соня почекає; вона дуже терпляча, майже як Клара.
Клара.
Я зупиняюся посеред алеї, і в мене врізаються пішоходи. Маленька літня жіночка в коротких штанцях шкутильгає до мене й запитує:
— Вам допомогти?
Я витріщаюся на неї, не відповідаючи. Потім обертаюсь і поспішаю назад до кабінету Зіґфріда.
Там нікого немає, навіть голограми.
— Зіґфріде! Де ти в біса є? — волаю я.
КРЕДИТОВЕ АВІЗО
Для Робінетта Броудгеда:
Ваш рахунок ПОПОВНЕНО в такому розмірі: гарантований бонус за рейси 88-90A і 88-90B (усім, хто вижив): 10 000 000 доларів
Наукова премія від Ради: 8 500 000 доларів
Усього: 18 500 000 доларів
Ваш поточний БАЛАНС: 18 506 036 доларів