Корпорація геть не зискує з цього. Тут усе коштує за собівартістю. Це не означає, що все тут дешеве або що ви дістанете щось гарне. Я все життя викопував і споживав таку їжу. Моє житло було завбільшки з велику валізу: один стілець, кілька шухляд, складаний стіл і гамак, який можна розкласти уздовж кімнати для сну.
По сусідству мешкала родина з Венери. Я колись зазирнув у їхні прочинені двері й був шокований. Вони вчотирьох спали у своїй комірчині, по двоє в кожному гамаку. З іншого боку була кімната Шері. Я пошкрябався в її двері, але ніхто не відчинив. Я зайшов до кімнати. Двері були незачинені: у Брамі ніхто не зачиняє дверей, оскільки тут однаково нічого красти. Шері не було вдома. Одяг, який вона носила на кораблі, валявся розкиданий на підлозі.
Я здогадався, що вона вирішила оглянути Браму, і пошкодував, що не застав її: не хотілося тинятися самому. Я сперся на плющ, який ріс зі стіни тунелю, і видобув карту.
Я одразу знайшов кілька місць, які варто відвідати. На мапі вони були позначені як «Центральний парк» і «озеро Верхнє». Цікаво, що там? Також увагу привернули «музей Брами» та «Термінальний шпиталь». Останнє звучало загрозливо. Пізніше я здогадався, що «термінал» — це кінець маршруту на шляху назад до Брами. Корпорації слід було назвати це якось інакше, але їй начхати на почуття проспекторів.
Утім, найбільше я хотів побачити корабель!
Щойно це спало мені на думку, я зрозумів, як сильно цього жадаю. Я почав вираховувати шляхи виходу на поверхню Брами, де, без сумніву, були розташовані доки космічних кораблів. Тримаючись однією рукою за поручень, я намагався другою рукою втримати карту. Я швидко визначив своє місцезнаходження: на перехресті п’ятьох тунелів. На карті це місце позначено як «Східна зірка, поверх «Крихітка», G». Один із тунелів вів до ліфтової шахти на поверхню, але який саме, я не міг визначити.
Я вирішив піти навмання, але втрапив у глухий кут. Повертаючись назад, я вирішив постукати в якусь кімнату і запитати дорогу. Двері відчинились.
— Вибачте, — сказав я… і замлів.
Чоловік, який відчинив двері, здавався на зріст таким самим, як і я: його погляд був нарівні з моїм. А нижче від пояса нічого не було: чоловік не мав ніг.
Він щось сказав невідомою мені мовою. Але то було пусте. Інше привернуло мою увагу. Він був одягнутий у тонку яскраву мішковину, зв’язану від зап’ястків до талії. За спиною у нього були крила, якими чоловік легенько махав, щоб залишатися в повітрі. Якщо зважити на низьку гравітацію в Брамі, це було неважко. Однак усе ж мало дивний вигляд.
— Даруйте, я лише хотів запитати, як пройти на поверх «Таня», — промовив я, щосили намагаючись не дивитися на чоловіка. Проте мені це зле вдавалося.
Чоловік усміхнувся, показавши білосніжні зуби. В нього було старе обличчя, але жодної зморшки, темні очі та буйне сиве волосся. Він вилетів у коридор повз мене і сказав чистою англійською:
— Звісно! Перший поворот праворуч, потім ідете до наступної «зірки» і там — другий поворот ліворуч. Ви побачите дороговказ.
Підборіддям він кивнув у бік потрібного перехрестя.
ЛАСКАВО ПРОСИМО ДО БРАМИ!
Вітаємо!
Ви є одним з небагатьох, хто кожного року стає партнером компанії «Брама Корпорейшн». Першим Вашим обов’язком є підписання Протоколу Домовленості, який додається до цього документа. Ви не повинні зробити це одразу. Можете ретельно ознайомитися з угодою і, якщо треба, дістати юридичну консультацію. Проте, до підписання угоди Ви не маєте права користуватися житлом, яке надає Корпорація, харчуватися в харчоблоках і брати участь у курсах Корпорації.
Усі, хто прибув до Брами як відвідувачі або на цей момент не бажають підписувати Протокол Домовленості, можуть скористатися готелем «Брама» і рестораном.
Я подякував і пішов геть. Чоловік залишився висіти у повітрі. Я хотів озирнутись, але не бажав здатися нечемним. Дивно: ніколи не думав, що у Брамі живуть каліки.
Який же я тоді був наївний!
РЕЖИМ ПІДТРИМАННЯ БРАМИ
Усі присутні у Брамі зобов’язані сплачувати щоденний подушний податок за користування повітрям, температурний контроль, керування та інші послуги, щоб покрити витрати на утримання Брами.
Якщо Ви відвідувач, то ці витрати включено до Вашого рахунку за проживання в готелі.
Тарифи для інших осіб опубліковані окремо. Ви маєте право сплатити податок на рік уперед. У разі несплати щоденного подушного податку Ви будете негайно депортовані з Брами.
Примітка: Ми не можемо гарантувати наявність корабля для депортованих осіб.
Побачивши того каліку, я дізнався про Браму те, чого не розповідала жодна статистика. Вона була достатньо зрозуміла, і всі, хто бажав стати проспектором, вивчав її (включно з тими, хто ним так і не став), зосібна й ми. Близько 80 % кораблів повертаються до Брами без екіпажу. А 15 % узагалі не повертаються. Тому, в середньому, один із двадцяти привозить щось таке, на чому Брама — і людство загалом — може заробити. Більшості з них вдається лише повернути вартість свого першого польоту до Брами.
Якщо вас поранять під час польоту… тримайтеся! Термінальний шпиталь має найкраще обладнання, але туди ще треба дістатися. Це може забрати кілька місяців. Якщо ви зазнали поранення в пункті призначення — а так зазвичай і буває — ви нічого не зможете вдіяти, поки не повернетесь до Брами. Але тоді вже може бути пізно лікуватися.
До речі, за політ назад не треба платити. Майже завжди повертається не весь екіпаж. Вони називають це втратами.
Шлях додому безкоштовний… але що з того?
Я спустився, тримаючись за трос, на поверх «Таня», звернув до тунелю і врізався в якогось чоловіка. На ньому була кепка і нарукавна пов’язка. Поліція Корпорації. Він не розмовляв англійською, але його жести й габарити говорили за нього. Я схопив шахтний трос і піднявся на один поверх, перейшов до кріплення іншої шахти і спробував удруге.
Цього разу поліціянт говорив англійською.
— Сюди не можна, — сказав він.
— Я просто хочу подивитися на кораблі.
— Атож! Ні, у тебе має бути блакитний значок, — сказав поліціянт, показуючи на свій власний. — Їх видають фахівцям Корпорації, членам екіпажу і працівникам техпідтримки.
— Я член екіпажу.
Поліціянт вишкірився.
— Ти новачок із Землі, правда ж? Друже, членом екіпажу ти станеш тільки тоді, коли зареєструєшся на рейс. Повертайся назад.
Я промовив, намагаючись його переконати:
— Хіба ви не розумієте, що я відчуваю? Я просто хочу глянути.
— Не можна, поки не закінчиш курси. Хіба що вони самі відправлять тебе сюди в ході навчання. До того ж, те, що ти побачиш, тобі може не сподобатися.
Я ще трішки посперечався, але поліціянт був невблаганним. Коли я взявся за підйомний трос, стіни тунелю почали хитатись і я почув різкий звук. Мені здалося, що астероїд ось-ось злетить у повітря. Я витріщився на поліціянта, який стенув плечима і приязно мовив:
— Я сказав, що не можна дивитися на кораблі. Але слухати їх можна.
Я відповів щось на кшталт «отакої» чи «о Господи» і додав:
— Як ви гадаєте, куди він полетів?
— Повернеться через півроку. Можливо, тоді й дізнаємося.
Звучало не дуже оптимістично, але я чомусь перебував у піднесеному настрої. Я опинився у Брамі після багаторічної праці на харчових шахтах. Тільки-но одні з тих відважних проспекторів вирушили у подорож, яка дасть їм славу й нечуваний успіх. До біса ймовірності! Це найкраще, що можна собі уявити.