Та про що ж розмірковував хвилину тому… Ах, так, так… про великого ірландця Шоу, для котрого, на відміну від катарського туза, цінність у суспільстві становили освічені кола, а решта відігравала роль постаменту. Камінскі теж фабіанець у душі, зрештою, як Шоу та Уелс. Тільки досі вважав, що стоїть на постаменті.
Перший судовий процес у маленькому північноірландському містечку Нью-Рейкс залишиться на його совісті. Він тоді допустився фатальної помилки, бо був занадто гарячковитий, занадто нашпигований політикою, істеричною стріляниною, підпалами, грабунками. Вибудував химерну надію, що запроторивши до тюрми молодиків із незареєстрованою зброєю, зупинить подальшу стрілянину, вибухи та смерті ні в чому не винних жителів Ольстера. По молодості, через свою наївність, не дійшло, що мав рацію старина Шоу, коли поділив людей не на злих і добрих, а на філістерів і бунтівників. Тепер Камінскі мудрий, бо може слушно додати до такої класифікації ще й реалістів, на зразок Цезаря, Кігена або Жанни д’Арк. Він готовий навіть дискутувати з цього приводу, та кого це хвилює?
Саме після невдалого першого судового процесу став надзвичайно обачним і відразу відчув себе незатишно серед пострілів, нічних галасувань поліцейських сирен, закладених вибухівок у припаркованих машинах. Єдине, що зумів дивом випросити у міністерстві юстиції, це рекомендації на отримання ліцензії приватного детектива.
Отоді-то вже на практиці переконався, що робота детектива швидше схожа на фабрику думки, в якій він, до того ж добрий психолог, видруковує власні п’єси. Остання з неприємних, як називав Шоу свої твори, де йшлося про чисті та безчесні гроші, не втискувалася у визначені рамки.
Цього разу весь час на язиці крутилася фраза одного з героїв Шоу — чолов’яги Тренча, котрий безпорадно запитував: «Ви хочете сказати, що я такий же негідник, як і ви?»[17]
Ось воно що! Ось що гризе Елтона і не дає спокою. Він просто-напросто переплутав жанри драматургії, маючи усе життя справи неприємного характеру. Стоячи на зведеному власноруч постаменті, дивився на людей зверху вниз, вивчаючи тільки патологію.
Виходить, прагнення догодити Ель Даві добило в ньому щось велике і значуще, котре не звідав сам у житті. Гадав, що осягнув вершини людської психології, а спіткнувся на власних амбіціях і поставив на карту життя ні в чому не винних людей. Одразу двох.
Нарешті збагнув, чого висмоктує з нього досі незнане отой підступний хробачок. Марта Квитко та Майкл Харріс випадають з його неприємних п’єс, це не їх амплуа. І гроші, що отримає за таку постановку, будуть неприємно пахнути.
Окрик Самура обсипав детектива гарячим попелом, — Даві викликав до свого салону.
Зараз, коли Камінскі вперше відчував внутрішнє незадоволення і дискомфорт, до якого не звик, йому зовсім не хотілося потрапляти на очі ні Даві, ні, що найбільше, Марті. Ох, як било в ніздрі лайном, яке відчував на собі, у собі…
Очевидно, дівчина почне розпитувати про Харріса, і Елтону доведеться викручуватися перед порядною людиною, якій він завдав болю. А якщо бовкне щось поза волею Даві, той без жодних вагань втопить детектива у багні. І не вишкребтися тоді Елтону на поверхню.
Про всяк випадок постукав у двері. Почекав хвильку під тремтливе шкварчання попелу. Навіть не знав, що скаже…
Раніше, тріумфально закінчуючи дійство неприємних п’єс, молов з таким пафосом різні бздури, що актори у фінальних сценах падали навколішки, обливалися слізьми, хапали ротом повітря, блідли, синіли і благали про єдине — не розголошувати, нікому не казати, не згадувати і обіцяли одне й теж — це ніколи не повториться, вони зміняться на краще, помиряться, віддадуть вкрадене, повернуться до сімейного вогнища…
… зайшов і відразу наштрикнувся на погляд Мартиних очей. Величезні, наповнені слізьми, вони затоплювали своїм горем усе навкруги. Елтону видавалося, що він таки втопиться у тому смутку, якщо не спробує хоч якось опанувати себе. По перекинутій вазі з пишним букетом орхідей, по потрощених склянках, розкиданих по підлозі, зрештою, по збентеженому вигляду Даві детектив зрозумів, — тут розігралася неабияка драматична сцена. А тепер — його вихід на авансцену.
Краєчком ока вгледів на столику серед численних напоїв пляшку бренді. Відразу, без запрошень, додибав до нього, хлюпнув у склянку. Зуби вибивали кожен ковток, пережовували його, перетравлювали і впорскували у стравохід разом з брехнею, — наелектризована плоть чекала, що з цього вийде.