Газета просто лежала перед ним. Майкл ковтав каву, а в голові крутилось одне й те ж: я бачив, як Марта відпливала від літака…
Роздуми перервала господиня кав'ярні.
— Шкода дівчат, вродливі. Дивно усе це, але у нас ніхто не пропадає безвісти. Тіла завжди знаходять…
Відповіді не чекала, подалася за шинквас.
— Як? — крутнувся на стільці Майкл. Він хотів знову покликати дівчину, але саме у той момент до кав’ярні влетів невисокого зросту юнак.
— Дідько б їх забрав! — не звертаючи увагу на Майкла, обурювався. Рухливі очі мерехтіли туди-сюди, хлопець не знаходив собі місця, чорний чуб так вилискував, що здавалося, збирав на собі усі громи-блискавки.
— Даке, дай мені холодної води, та мерщій. Здається, ті лобуряки присунуться зараз сюди разом з товстозадим Сітархуртом.
Даке зойкнула і зникла за дверима, що вели, очевидно, на кухню. Майкл чув, як брязнули дверцята холодильника і дівчина наповнювала склянку водою.
Хлопець витирав хустинкою піт з чола і не переставав говорити:
— Чуєш, Даке, той тварюка Сітархурт знову переполовинив мій улов. Я довго терпів, а сьогодні не змовчав. Він перемацав усього тунця, а купив і відправив на Суматру лише половину. Решту навіть не віднесли до холодильника, кинули під сонцем, — уже мухи доїдають.
— Це мій брат Ліан, — тремтячою рукою Даке поставила склянку з водою на шинквас і сумно посміхнулася до Майкла. З усього було видно, повідомлення про прибуття непрошених гостей таки добре її налякало.
— Ліане, а цей пан з того літака, що затонув два тижні тому.
Ліан перехилив одним махом склянку з водою:
— Привіт, Майкле. Я бачив, як ти кошики тягав на спині. А той Сітархурт, що тебе найняв, мало не луснув зі сміху: мав добру економію на електриці, бо не довелося йому транспортера запускати, — знайшов вар’ята, що за гріш сам, мов струмом торохнутий, працював. І той вар'ят ти, Майкле. Та я теж із тих самих вар’ятів. А кому гроші не потрібні? От і терпиш таких, як Сітархурт, поки терпець не увірветься.
Різнокольорові стрічки на дверях затріпотіли і троє курдуплів, серед яких визирнув і Сітархурт, уже стояли на порозі. Сітархурт прочовгав до найближчого стільця і впав на нього.
— Нумо, хлопці, розберіться з цим правдолюбом Ліаном! — Наказував, витираючи спітніле чоло величезною брудною хусткою. — Додайте, скільки я йому винен. А ти (кинув у бік Майкла монету), піди, віднеси на смітник кошики з рибою, які стоять під холодильником.
— Зараз ми тебе з Ліаном віднесемо туди! — спалахнув Майкл. — Чи сам понесеш відсіль свої дорогоцінні сідниці?
— Хо-хо-хо! — сипнув дрібним маком Сітархурт.
— Дивіться, хлопці, якого покровителя має Ліан! Невже твоя цнотлива сестричка Даке прийняла в обійми цього красунчика? Може, в його штанях і є щось, але грошей — ні сена[13]. Це точно.
Майкл не дав можливості Сітархурту далі теліпати язиком. Одним стрибком опинився біля нього і так пхнув у груди, що той перекинувся на підлогу разом з благеньким стільцем, кумедно тріпочучи ногами.
Двоє курдуплів з кулаками кинулися до Ліана.
Майкл свого часу добре оволодів різними прийомами боротьби, яких навчився у спортивному університетському клубі, і тепер миттю зорієнтувався. Стрімкий розворот, різкий випад ногою — і разом з потрощеним стільцем ще один непрошений гість полетів на підлогу.
Ліан мужньо боронився. Влучний удар Майкла потрапив нападнику у щелепу саме тоді, коли він намагався опустити кулак на голову Ліана. Але, очевидно, Майкл не розрахував силу, бо попередній малаєць швидко очуняв і нагородив Майкла добрячою затріщиною. Кров цвіркнула з носа і залляла сорочку. Маєш тобі: мало того, що він весь просмердівся рибою, тепер буде ходити у закривавленій сорочці. З цим самолюбство Майкла не могло ніяк змиритися. Він схопив ніжку розбитого стільця і пішов у наступ. Вгледівши палицю в руках заюшеного Харріса і розуміючи, що зараз нею пройдеться по хребтах цей нарваний янкі, двоє малайців кинулись з кав’ярні, проклинаючи дурну затію Сітархурта. Розбіглись урізнобіч, залишивши свого боса лежати на підлозі і тріпотіти куцими ногами.