Що б там хто не гарчав,
Й тебе виведе в творі
Академік Гончар.
Виступай не занадто,
І можливо, якраз,
Гамерицький сенатор
В гості викличе нас.
Тож оформ неодмінно
Передплату в Ню-Йорк
На журнал «Украйна»,
1992 р.
Як ти звучиш калиново-дубово,
Рідна моя, моя матірна мово!
Слово м'яке, оксамитове, байкове.
Слово є дідове, слово є батькове.
І Білодідове, і Сивоконеве,
І Чорноволове вже узаконене.
В соннім споко́ї вогонь твій ледь бився.
Але страху я тоді натерпівся!
З тої халепи не вийшли б ми зроду.
Кляпи, злавалось, в ротах у народу.
Та щоб підняти тебе із гробо́вищ,
Стали до герцю Жулинський, Грабович.
Щоб воскресити тебе з домовини,
В діло пішли каменюки й дубини.
Вороне чорний! Даремно ти крячеш.
Ріднеє слово жиє і є – бачиш!
Рідна моя українськая мова
Житиме вічно – кльова, фірмова!..
1992 р.
Цикл
Урок І
По краплі видавлювати з себе раба
[9].
По краплі.
Видавлювати.
З себе.
Повільно з себе його видушувати,
Та все на папір,
На папір...
Вичавлювати, витискати,
Як пасту з тюбика,
Аж поки не усвідомиш,
Що вичавив – все,
До кінця!
Отож, сміливіше,
Починаємо видавлювати
З себе
Раба
Божого
Ім'ярек...
Урок II
Людина родиться для щастя,
Як птах...
Як індик,
Як півень,
Як деркач на болоті?
Як страус,
Як ківі,
Як ему,
Чи як марабу?
А може, як той, що ховає
Товсте своє тіло у скелі?
[11]Всі ж бо вони народились літати,
Тож плазувати вони принципово не можуть.
А може без порівнянь?
Може, людина просто
Родиться для щастя?
Урок III
В людині все мусить бути прекрасним
[12]:
Думки й почуття,
Пальто і сорочка,
Шкарпетки й підтяжки,
Зачіска, брови, вії,
Губи і зуби,
Ротова порожнина, слизова оболонка,
Волосся на голові,
В паху і під пахвами,
Нігті, шкіра, мозолі на п'ятах,
Кров, лімфа,
Шлунковий сік,
Геніталії і фекалії.
Усмішка її єдина,
1992 р.
***
Переночуй мене, вишневий мій саде.
Т. Шаповаленко
Переночуй мене, вишневий саде,
Бо це моя остання в світі ніч.
Бо завтра хрест мені на плечі сяде,
Як символ роздоріж і протиріч.
Переночуй мене, вишневий саде.
Вишневий саде, звешся Гефсимань.
Бо завтра, завтра, хрест на плечі сяде,
Як символ – ще чого? ридань? страждань?
А півня крик розбуджено-співучий
Розноситиме вітер по горбах.
Ось вже цілує мене в губи учень,
І чути присмак вишень на губах...
***
На перехресті осені й зими
Навряд чи варто зачинать love story.
Ліси порожні і поля просто́рі –
Чи ж в про́сторі не згубимося ми?..
На роздоріжжі осені й зими
Нізащо зарікатися не буду
Я ані від тюрми, ні від суми,
Тим паче від сурми Страшного Суду.
У осені на дні, на самім дні,
В холодні дні, нудні й немилосердні,
Сказати – «так» (або казати «ні»)
Не легко, як скажімо десь у серпні.
І в кожнім дні, немов у вигнанні –
Ми, й невтямки нікому з нас, нікому,
Що зовсім не на білому коні,
І навіть не на іншому якому, –
На БМВ, або й на БМП
Зима влетить по вимерзлій шосейці.
(Чуття – холодне, темне і тупе.
Мов скринька, замикається на серці.)
Тож чи знайдемо ми спасенний спосіб
В передчутті мелодії сурми
Порятувати цю одквітну осінь
З-під гострих крижаних коліс зими...
вернуться
Цей вірш є пародією на радянську пісню «Огонёк» (на слова Михайла Ісаковського), що була дуже популярною на теренах СРСР в роки Другої світової війни. Останній рядок вірша – майже точна цитата з пісні, тільки слово «Огонёк» узяте у лапки, бо в даному разі мається на увазі московський журнал, також дуже популярний в Радянському Союзі наприкінці 80-х років, коли його редактором був український письменник Віталій Коротич. – (Примітка упорядника інтернетної публікації цієї збірки 2019 року).
вернуться
«По капле выдавливать из себя раба» – вислів Антона Чехова з листа до видавця Олексія Суворіна (1889). – (Примітка упорядника інтернетної публікації цієї збірки 2019 року).
вернуться
«Человек создан для счастья, как птица для полёта» – вислів з нарису Володимира Короленка «Парадокс» (1894). – (Примітка упорядника інтернетної публікації цієї збірки 2019 року).
вернуться
«Глупый пингвин робко прячет тело жирное в утёсах» – вислів з вірша Максима Горького «Песня о Буревестнике» (1901). – (Примітка упорядника інтернетної публікації цієї збірки 2019 року).
вернуться
«В человеке должно быть всё прекрасно: и лицо, и одежда, и душа, и мысли» – вислів з п’єси Антона Чехова «Дядя Ваня» (1896). – (Примітка упорядника інтернетної публікації цієї збірки 2019 року).
вернуться
Останні два рядки – цитата з вірша Василя Симоненка «Ти знаєш, що ти – людина?» – (Примітка упорядника інтернетної публікації цієї збірки 2019 року).