у молоко простирадл вислизло дві змії.
Замки губ розімкнуто і зімкнуто язиками.
Бубни звужують кін. Дохнуть ящуросолов'ї.
У підземеллі – сплутаний ланцями людинобик.
Його дітородний дзвін огортається тріскотливими
завихреннями жіночості, тіло ж прагне свободи,
кола вологи, сонячних метаморфоз, небес!
Усе це здійсниться десь
в іншому Всесвіті,
тут він – в'язень і знаряддя обряду,
на його роги настромлюються незайманниці,
його прутень вивержує сім'я в пащі нічним химерам,
вони
і хлебтатимуть його чорну кров,
а м'ясо і нутрощі дертимуть суки.
ДУРЕНЬ НА ПОГУЛЯНЦІ
Дурень – це гра. Це мішання карт.
І комбінації, і азарт,
який поволі заволодіває
нервами, і немає
як позбутися тиску лещат
пальців. У дурнів очі блищать.
Дурень – це стан. Це жіночий стан,
обтягнутий сукнею, як мустанг
шкірою, на траві плюс карти
плюс ти навпроти, карти, відверте
махлювання в присутності двох рибалок.
плеса води, риби, сторожа, скалок
сонця, червоних лілій і в склянці
червів. Дурень на Погулянці!
Гра на морозиво. (Мій виграш!). На
рабство годинне – тиха луна
котиться плесом – твій навіки
рабі – на життя – галактичні ріки
б'ють у животи. Ботанічний сад
обертається. Дурень – це я. Це твій зад.
І мій пещений зад, на якому
так спокійно сидіти і так невагомо.
І плюс твій бік. Верхня лінія боку
з неймовірним овалом. І гак, що глибоко
закинутий. Черв. Тупий риб'ячий рот.
Дурень – це світ, страва втрат і щедрот.
Клює! Я програв. Риба в небі. Хробак
в пащі з обов'язком, сповненим так,
як належить. Ти вигинаєш хребет.
Рибалка в екстазі. Ти згадуєш «Пет
шот бойз»[21] або ще щось. Танцюєш. Я хочу
тебе згвалтувати. Верба. Вода. Скочу!
Політ у безодню. Гріхопадіння
оргазмне, цвітіння лілій, гудіння
юрб, ос, підсилювальних апаратів,
виск срібла і блиск каратів,
рип ліжка і танці, серпневі статеві танці!
Дурень! Дурень на Погулянці!
МАЯТНИК
У Львові – я сновида-Одіссей,
що загубився в черзі у кав'ярні,
поринувши у видива примарні,
які збирає місто-колізей.
Хоча це ніжні ігрища, хоча це
осінні звірі, жовтогриві дні,
і небезпечний, безконечний шпацер
у руслах часу по самому дні.
У Києві – тоді мене нема.
Відсутності ніхто не помічає.
До Києва, коли мене немає,
женеться на скажених псах зима.
Хоча ще літо бабине, хоча ще –
тонкі шовки, проміння павутин –
вода темніє і тече все важче,
і холод в листі, наче нікотин.
У Львові – у пивницях листопад
тече у шлунки, і пружні козики
повітря обертають, і музики
летять на вітрі з глибини Карпат,
карети мчать крізь натовпи, з незвички
столичний гість занурюється в сон,
мій фрак, циліндр, плащ і рукавички
музеям продає аукціон...
У Києві ж – я найскромніший гість.
З дверей дощу я переходжу в двері
чужих снігів, де сповіді Сальєрі
кіносеанс мені переповість.
Струмуюча імперія екранів.
Холодна перспектива ліхтарів.
І всі мої освідчення в коханні,
як дирижаблі в напрямку зорі.
Зате у Львові я – веселий бог
і ревний проповідник «Кама Сутри»,
служитель муз, вино дозую мудре,
щоб розділити пристрасть на обох.
Моя левиня – муза найніжніша.
Я в золоті б її навік загруз...
Та в Києві живе найкрасивіша,
найвередливіша – найменша з муз.
ПРО ЩО ТИ ДУМАЄШ НАПРИКІНЦІ СІЧНЯ
зранку, в суботу, дев'яносто третього року?
Я думаю: ось і субота, від січня
залишився день-два, від вчорашнього року-
і-ролу – п'яний виск баби – «пошол ти на хуй!» –
билося скло, богема розлазилась,
а нині сніг паде, і не скажеш, що наглий
(чи несподіваний) – все ж бо зима якась,
і я в оточенні рідних стін і навпроти
та ж таки цегла вуликів, хвилі
електромагнітні, програми марноти
екрани пакують, тріскучі і білі,
день будується, нафти бракне, прийдешнє
темне, таке враження – місць немає,
між ногами, у мозку, на кухні – яєшня
шкварчить, розпад, і хто все це має
зв'язати докупи? Суботній день лізе
по колу годин, батарейки заряджені...
Я думаю, що не такий все це мізер.
Я думаю – все це в моїм розпорядженні.
СІМ СТРОФ ЗАПОВНЕНОГО ЧАСУ
Я сам один поміж книжками
мені осточортіли коми
пейзаж заліз в віконні рами
і протяг в рамах виє як
у серіалах про обкоми
і про становлення роками
сибірський вовк на все зникоме
як ельдорадо комуняк
зима проблема особистість
природа соціум набутість
осточортіння і розкутість
у виразах ще місяць і
вернуться
21
Гра слів. Зрозуміло, що мається на увазі всесвітньовідомий англійський музичний гурт “Pet Shop Boys” (що можна перекласти як «Хлопці зоокрамниці»). Але замість shop (шоп), що значить – крамниця, вжито shot (шот), що означає – розстріл. Тож таку спотворену назву можна перекласти як «Тваринки розстріляли хлопців». – (