Так сімейний роман під пером молодого майстра перетворився на роман історичний, тобто на жанр, у якому особисте міцно переплітається з загальним, стає, як ми вже зазначали, його функцією.
Достоїнства «Будденброків» як історичного роману істотно поглибилися за рахунок авторового прагнення відповісти на питання: а що ж робитиме бюргер, який не перетворився на буржуа і водночас назавжди втратив свій соціальний грунт?
Цьому питанню присвячена ледве чи не третина роману — і не випадково, оскільки воно мало для Томаса Манна і тисяч його сучасників аж ніяк не академічний характер. Романіст, проспівавши відхідну померлому бюргерському світові, повинен був художньо осмислити і долю колишніх громадян цього світу, умови їхнього якісно нового суспільного існування. І саме тут Томас Манн попав у метафізичну пастку, з якої він ледве вибрався…
Як зазначалося, молодий письменник потрапив під сильний вплив ніцшеансько-шопенгауерівських ідей, лише почасти пом’якшений Майновою повагою до гуманістичної традиції. Отож, ідеологічні симпатії автора «Будденброків» виразно проступають у його визначенні постбюргерської ситуації. Томас Манн в останніх розділах роману пропонує модель культури, побудовану на фальшивій антитезі — або помірковане бюргерство з його вже спримітизованими ідеалами гармонійної людини, або ніцшеансько-шопенгауерівський песимізм, агресивність, схильність до філософських та соціальних крайнощів.
Таким чином, ідеологічне навантаження образу останнього Будденброка, маленького Ганно, зрозуміла. Мистецька царина стає для нього «нейтральною територією», вільною від деспотизму бридкої дійсності, своєрідним духовним наркотиком, який гарантує хоча б тимчасове забуття. Хлопчик слухає Вагнерового «Лоенгріна», і «чудесна світла музика… піднесла його над усіма… дрібницями».
Ганно Будденброк не шукає в мистецтві можливості для енергійної життєдіяльності. Його вабить не повнокровний світ бетховенівської та добетховенівської музики, а, головним чином, пізній Вагнер. У своїх музичних студіях Ганно немов переповідає, наслідує, дублює мистецький декаданс тієї доби з його хворобливою витонченістю, безмежною відразою до буденщини, песимізмом.
Автор прагне наділити героя Шопенгауеровою нехіттю до життя — пригадаємо смерть Ганно, зумовлену скоріше психологічними, ніж фізіологічними чинниками. Разом з тим не можна не побачити високої реалістичності цього образу.
В епізодах, пов’язаних з останнім Будденброком, тверезий реаліст кінець кінцем здобуває перемогу над декадентською спекуляцією: «під завісу» роману постає унікальна в європейській літературі XX століття максимально правдива картина дитинства майбутнього декадента. Томас Манн прагнув осмислити його трагедію як особливо гострий вплив одвічної ворожості артистичного начала і буржуазної дійсності. Проте поступово вимальовується якісно Інша ситуація, — стає зрозуміло, що відразу Ганно до життя зумовили не позачасові почуття з числа зафіксованих і оспіваних Шопенгауером, а страх перед любекською дійсністю з її безжальними товстосумами.
Томас Манн спочатку прагнув довести закономірність, мало не фатальність появи естетської фронди. Але виявилося, що героєве неприйняття навколишнього світу носить виразно соціальний характер, і шопенгауерівський акомпанемент теми, власне, залишився за її бортом.
Отже, «Будденброки» знайомлять читача з тією ділянкою мистецької царини, де зосереджуються творчі зусилля художників-відлюдників, які тримаються подалі від навколишнього світу, однак Томас Манн нітрохи їх но ідеалізує.
Значення «Будденброків» не тільки в художній досконалості твору: як уже згадувалось, хоч би що писав зрілий Томас Манн, він у тій чи іншій формі повертався у світ свого юнацького роману, так чи інакше торкався висунутих ним ідей, які продовжив і поглибив у своїй подальшій творчості.
У «новелах про художника» 900-х років він усебічно розробляє тему «заблукалого бюргера», який втратив контакти із своїм соціальним оточенням («Тоніо Крегер»), тему художника, який особливо радикально заперечує та руйнує і без того слабкі засади бюргерської культури («Смерть у Венеції»).
У романі «Чарівна гора» (1925) головна антитеза «Будденброків» (несумісність бюргерського та декадентського) досліджується уже не в «сімейних», а в загальноєвропейських масштабах на величезному, майже неосяжному політичному, філософському і навіть біологічному матеріалі.
У так званій біблійній тетралогії «Йосиф та його брати» (1933–1943) на екзотичному, вкрай архаїчному матеріалі дебатується гостро сучасне питання про духовну самостійність індивіда і погоджену з нею життєву активність. По суті, тут розроблялися питання, справді кардинальні для бюргерського гуманізму. Його часово-історична, соціально-психологічна специфіка ретельно простежена у романі «Лотта у Веймарі» (1939).
Тоді ж письменник інтенсивно працює над романом «Визнання авантюриста Фелікса Круля», де з особливою силою виявляється майстерність Томаса Манна-сатирика, яка теж бере свій початок у «Будденброках».
І, нарешті, велетенським підсумком духовних шукань Томаса Манна, кульмінацією його півстолітньої духовної «одіссеї» став «Доктор Фаустус», сповнене відчаю і прихованої надії слово над свіжою могилою буржуазно-індивідуалістської культури. У цьому романі антитеза бюргерського і декадентського — вдамося до гегелівської термінології — взагалі знімається, поступаючись місцем перед певністю у неодмінному пришесті соціалістичного світу, який, з одного боку, звільнить людину від надмірної вузькості бюргерської культури, а з іншого — від небезпеки естетсько-індивідуалістських авантюр, яку якнайповніше продемонструвала, за словами Томаса Манна, «націонал-соціалістська катастрофа»…
Творчості Томаса Манна присвячено сотні книг і тисячі статей, але проблеми його літературної спадщини, напевне, ніколи не будуть вичерпані. Томас Манн висунув їх уже в «Будденброках», а потім у напруженій взаємодії з «генієм часу» виводив їх на все нові й нові духовні обрії, аж поки в основу письменникової культурології не лягла переконаність у тому, що тільки «прийдешність, яку неможливо уявити без комуністичних рис», соціалістичне майбуття врятує культуру і від історичної приреченості бюргерського, і від войовничого антигуманізму декадентського.
Вадим СКУРАТОВСЬКИЙ
БУДДЕНБРОКИ
Занепад однієї родини
ЧАСТИНА ПЕРША
Розділ перший
— «Що це означає?.. Що це… означає?..»
— Ото ж бо, в бісового батька, c’est la question, ma tres chere demoiselle![1]
Елізабет Будденброк, що сиділа поруч із свекрухою на рівній, полакованій у білий колір і оббитій жовтою матерією канапі зі спинкою, оздобленою золотою лев’ячою головою, зиркнула на свого чоловіка — він примостився в кріслі поряд з канапою — і поспішила на допомогу маленькій доньці, яку біля вікна тримав на колінах дід.
— Тоні! — сказала вона. — «Вірую, що бог…»
Восьмирічна Антонія, тендітна, в сукенці з легенького мінливого шовку, ледь відвернувши миле біляве личко від діда, задумливо, напружено вдивлялася поперед себе блакитно-сірими очима і, мабуть, нікого в кімнаті не бачила; вона ще раз проказала: