Вона раптом відчула, що мусить довідатися, на скільки часу їй доведеться тут залишитися.
— На стільки, скільки буде треба, — відповів інший ельф.
Не дійшовши до хвіртки, всі вони зникли.
Розділ другий,
Чарліна ще якийсь час дивилася на спорожнілу доріжку, а тоді з грюкотом зачинила двері.
— І що ж мені тепер робити? — запитала вона в порожнечу затхлої кімнати.
— Боюся, люба, тобі треба поприбирати на кухні, — промовив втомлений лагідний голос дідуся Вільяма просто з повітря. — Вибач, що залишив тобі стільки прання. Відкрий мою валізку, там ти знайдеш докладніші інструкції.
Чарліна зиркнула на валізку. Значить, дідусь Вільям і справді її не забув.
— Зажди хвильку, — сказала вона валізці, — я ще не розпакувала речей.
Вона підняла обидві свої торби і пройшла з ними в єдині інші двері, розташовані якраз навпроти вхідних. Чарліна спершу спробувала відчинити їх рукою, в якій тримала торбу з їжею, тоді взяла обидві торби в одну руку і намагалася відкрити двері вільною рукою, врешті-решт поклала торби на підлогу і взялася за клямку обома руками. Лише тепер двері відчинилися. Як виявилося, вони вели на кухню.
Якусь мить Чарліна просто витріщалася. Тоді поспішно перекинула торби через поріг, перш ніж двері зачинилися, і знову вирячила очі.
— Ну і бардак! — вражено вимовила вона.
Сама по собі кухня могла би вважатися зручною і просторою. У ній було велике вікно з видом на гори, крізь яке лилося тепле сонячне світло. На жаль, зараз це світло осявало височезні стоси тарілок і чашок: у раковині, на сушці біля раковини і на підлозі біля неї. Далі сонячний зайчик перескакував — і вражений погляд Чарліни перескочив услід за ним — на два притулені до мийки величезні клунки з білизною. Клунки були настільки натоптані брудними речами, що дідусь Вільям використовував їх як іще одну поличку для купи немитих каструль, сковорідок та іншого кухонного причандалля.
Чарліна перевела погляд на стіл посередині кімнати. Саме тут дідусь Вільям тримав свій запас із приблизно тридцяти чайничків і десь такої ж кількості молочних кухлів — не рахуючи ще кількох, в яких колись давно тримали підливку. «На свій лад тут навіть охайно, — подумала Чарліна, — просто все звалене на купу і непомите».
— Припускаю, ти справді був хворий, — невдоволено сказала Чарліна в повітря.
Цього разу відповіді не було. Чарліна обережно підійшла до мийки, де, як їй здалося, чогось бракувало. До неї не відразу дійшло, що над мийкою не було кранів. Певно, будинок знаходився так далеко від міста, що ніхто не завдав собі клопоту протягти сюди водогін. Визирнувши у вікно, вона побачила невелике подвір’ячко з водяною колонкою посередині.
— Отже, я маю вийти, напомпувати води, принести її сюди — а тоді що? — вимогливо запитала Чарліна. Вона подивилася на темне, порожнє кухонне вогнище. Оскільки стояло літо, природно, в ньому не палилося, мало того, ніде поблизу не було видно нічого, чим можна було би палити. — Загріти воду? — уточнила Чарліна. — Очевидно, у брудній каструлі, а тоді… Раз уже про це мова, як мені самій митися? Я зможу покупатися? Тут взагалі є якась спальня чи, скажімо, ванна?
Вона підбігла до дверцят за вогнищем і відчинила їх. «Скидається на те, що всі двері в будинку дідуся Вільяма потребують зусиль десятьох чоловіків, щоб їх відчинити», — роздратовано подумала вона. Чарліна майже відчувала, як магічна сила тримає їх замкненими. За дверцятами виявилася малесенька комора, причому полиці були цілком порожні, якщо не рахувати глечика з маслом, зачерствілої паляниці та великої торби із загадковою етикеткою CIBIS CANINICUS, наповненої, судячи з усього, мильною стружкою. Протилежну стіну підпирали ще дві торби з брудною білизною, не менш напхані, аніж ті, що в кухні.
— Я зараз заплачу, — сказала Чарліна. — Як тітка Семпронія могла мені таке заподіяти? Як мама їй це дозволила?
У цю хвилину розпачу Чарліна могла думати лише про те, щоби вчинити те, що завжди робила в скрутних ситуаціях, — власне, зануритися в читання. Вона притягла обидві торби з комори до захаращеного столу і сіла на один із двох кухонних стільців. Тоді відкрила саквояж, надягла окуляри і почала гарячково шукати серед речей книжки, які вона відклала, щоби мама їй їх спакувала.
Руки натикалися лише на м’яке. Єдина тверда річ виявилася великим бруском мила серед туалетного приладдя. Чарліна жбурнула його через усю кімнату в бік порожнього вогнища і далі поринула в пошуки.