Я завжди знала, що з нею буде важко, але з роками я також упевнилася в тому, що з тими, хто дотримується давніх переконань, хто вірить у те, що світ залишається незмінним, буває легше впоратися.
Тож, поступово я зуміла впоратися з цією жінкою. Я мала час. Агамемнон не міг повернутися негайно, а мене б обов'язково попередили про його наближення.
На той час ми вже мали шпигунів у його таборі та кількох чоловіків на віддалених пагорбах. Я не хотіла жодних випадковостей. Я все спланувала та передбачила. Я й так уже колись занадто покладалася на щасливий випадок, занадто багато віддала за чужі примхи та потреби. Я необачно довіряла занадто великій кількості людей.
Я наказала підвести стару каргу до одного з вікон на галереї, що межувала з коморою, де ми її тримали, й оперізувала верх високої замкової стіни. Я дала вказівку трохи підняти це непоступливе створіння так, аби воно змогло зазирнути до оточеного стінами саду. Я знала, що вона там побачить. Стара відьма побачила там свою любу онуку, радість її очей і сенс усього її життя. Ми забрали дівчинку з села; вона теж була нашою бранкою.
Я домовилася з Еґістусом, аби він сказав старій, що тільки-но вона виготовить отруту і тільки-но та спрацює, як ми негайно відпустимо їх із онукою і дозволимо їм обом повернутися додому. Я наказала йому залишити свою наступну фразу незакінченою, щоб вона почула тільки початок речення: «А якщо ні...», й подивитися на неї з таким неприкритим наміром, із такою жорстокістю, щоб вона затремтіла від жаху чи, швидше за все, спробувала приховати свій переляк.
А далі було зовсім легко. Мені сказали, що вона зробила все буквально за лічені хвилини. Й хоча Еґістус був присутній у коморі під час того, як стара відьма вплітала отруйні нитки в тканину хітона, коли все було готово, він не зміг їх вирізнити. Виконавши свою роботу, стара тільки попросила його бути добрим до її онуки, доки вона перебуває в палаці, а ще зробити так, аби, коли вони повернуться до свого села, ніхто не побачив і не дізнався, з ким і звідки вони прийшли. Відьма холодно подивилася на нього, із її погляду Еґістус зрозумів, що вона виконала те, чого ми від неї хотіли, і що фатальна магія спрацює неодмінно.
Долю Агамемнона було остаточно визначено, коли він надіслав нам звістку, що перед початком баталій хоче влаштувати весілля однієї зі своїх дочок, що перед тим, як вирушити в похід, він хоче зануритись в атмосферу радості, кохання, щастя та духовного піднесення, котра надихне його й усіх його послідовників на вбивства та завоювання. Агамемнон сповістив, що серед його молодих вояків є Ахіллес – син Пелея, юнак, якому судилося зробитися ще більш видатним героєм, ніж його батько. Мій чоловік писав, що Ахіллес є красенем і що, побачивши його вроду, самі небеса заясніли б од радості, що вже й казати про нашу дочку Іфігенію, адже й він сам, і його послідовники дивляться на юнака із захопленням.
«Мусиш прибути колісницею,– говорилося в його листі.– Це забере три дні. Й не забудь жодної дрібниці, готуючись до її весілля. Візьми з собою Ореста. Він уже достатньо дорослий, аби відчути особливе задоволення від споглядання війська перед баталією та бути присутнім на весіллі своєї сестри, котру бере за дружину такий шляхетний чоловік, як Ахіллес».
«На час своєї відсутності передай владу Електрі та скажи їй, аби пам'ятала свого батька й була мудрою правителькою. Люди, котрих я залишив, занадто старі для війни, будуть їй добрими радниками; вони оточать її своєю турботою і мудрістю, допомагаючи, доки не повернеться її мати з сестрою та братом. Вона мусить слухатися старійшин так само, як це робить моя дружина, коли мене немає».
«А коли війна скінчиться і ми повернемося, влада перейде знову до того, кому вона належить. Після нашого тріумфу настане лад і спокій. Боги – на нашому боці. Мене запевнили, що боги виявляють до нас прихильність».
Я повірила цим словам. Я знайшла Іфігенію і сказала їй, що вона поїде зі мною до табору її батька, де одружиться зі славним вояком. Я сказала, що швачкам доведеться працювати і вдень, і вночі, щоб підготувати для неї весільний одяг, який ми візьмемо із собою. Я додала і свої аргументи до слів Агамемнона. Я сказала своїй дочці, що Ахіллес, її майбутній чоловік, має добру вдачу. А ще я вимовила слова, що тепер наповнюють гіркотою моє серце, слова, що тепер печуть мене соромом. Я сказала Іфігенії, що Ахіллес є хоробрим і дужим, але й чарівливим і чемним.
Коли до кімнати увійшла Електра й запитала, чому ми розмовляємо пошепки, я сказала навіть більше. Я повідомила Електрі, що Іфігенія, на рік за неї старша, виходить заміж, і вона радісно всміхнулася та своїми відкритими долонями ляснула в долоні сестри, коли я сказала, що врода Іфігенії зробилася відомою по всій країні, що Ахіллес із нетерпінням чекає на свою майбутню дружину, що її батько впевнений у тому, що настане час, і оповідатимуть історії про надзвичайну наречену, споглядаючи за весіллям якої самі небеса заясніли, на весіллі якої ціле військо набиралося моці в атмосфері кохання та радості, щоб виявити хоробрість у майбутніх баталіях.
Так, я вимовила ці слова: кохання, наречена, боги, заясніли. Я сказала: «щоб виявити хоробрість у майбутніх баталіях». Я назвала його ім'я і її ім'я теж. Іфігенія і Ахіллес. А потім я покликала кравців, аби вони негайно починали готувати весільне вбрання для моєї дочки, що пишнотою пасуватиме її надзвичайній вроді, а в день весілля сяятиме незгірше від сонячного світла. А потім я сказала Електрі, що батько довіряє їй настільки, що залишає її тут разом зі старійшинами, що він пишається її гострим розумом, доброю пам'яттю та спостережливістю.
І вже за кілька тижнів, одного сонячного ранку ми в супроводі декількох жінок вирушили в дорогу.
Коли ми прибули на місце, Агамемнон уже чекав. Він поволі рушив нам назустріч із таким виразом обличчя, що його я в нього ніколи раніше не бачила. Мені здалося, що його лице повниться смутком, а ще виражає подив і полегшення. Можливо, у ньому було ще щось, але я тоді помітила тільки це. Смуток, подумала я, бо він за нами скучив, бо був так далеко від дому, так давно нас не бачив, а тепер віддає власну дочку. Подив – через те, що він, напевно, постійно уявляв нас, і от ми приїхали, не уявні, а з плоті та крові. Орест, у свої вісім років, виріс більше, ніж могло наснитися його батькові, а Іфігенія, у свої шістнадцять, неймовірно розквітла. Його полегшення я пояснила собі тим, що він радий бачити нас цілими та неушкодженими, що щасливий бути разом із нами, зі своїми найріднішими людьми. Коли Агамемнон підійшов обійняти мене, я відчула болісний жар, що ним пашіло його тіло, але, коли він відступив і спостережливим оком кинув на вояків, які його супроводжували, я побачила його силу; то була влада полководця, чий розум обмірковує стратегію і тактику баталій. Мій чоловік і його люди були одержимі єдиним бажанням. Пригадую той день, коли ми з ним одружилися, навіть тоді його одержимість бажанням не була такою явною.
А ще я помітила, що, напротивагу більшості чоловіків його типу, він виявляє готовність вислухати інших, а я думала, що він це робить, тільки залишаючись зі мною наодинці.
А потім він підняв Ореста над землею, розсміявся і зробив такий рух, ніби подає його Іфігенії.
Агамемнон був сама чарівність, коли обернувся до Іфігенії. І це було схоже на якесь диво. Коли я подивилася на доньку, вона була втіленням незайманої краси, що спустилася на землю, вона була уособленням усієї можливої м'якості та стриманості, відстороненості від звичайних речей. Батько підійшов, аби її обійняти, й досі тримаючи на руках сина, і, якби зараз комусь необхідно було побачити, який вигляд має справжнє кохання, якби комусь потрібно було надати образ родинного тепла та любові, що захищатиме й надихатиме їх у баталіях, то от вони мали це, наче витесані з каменю, ми стояли перед ними – батько, син, донька, мати дивляться одне на одного ніжно та світло, батькові нетерпеливиться поставити сина на землю й обійняти дочку.
Я бачила це на власні очі і вірю, що так і було. Принаймні, тоді було саме так.
Але то була омана.
Жодна з нас, щойно прибулих до табору, навіть не здогадувалася про те, що коїлося насправді, хоча чимало з тих, хто стояв поруч, а може і всі вони, знали, що має статися. Але ніхто, жоден із них, навіть виду не подав. Жодним натяком не виказав правди!