— Що ж ви їм граєте?
— Співаю пісень. Переважно народних...
Вона співала мені всю дорогу, і міст раптом виявився міцним та гарним, води Гудзону — тихими й лагідними. Повернулось усе — і юнача хоробрість, і здоров'я, і цілковита впевненість у собі! На тому березі вона подякувала й вийшла з машини. Я запропонував одвезти її, куди треба, та вона тільки війнула зачіскою й одійшла. Я рушив далі, в чудовий і прекрасний світ, що відродився з попелу. Коли дістався додому, то ледве стримався, щоб не подзвонити братові та не сказати, а може, під ліфтом теж стоїть ангел! Я так і зробив би, коли б не арфа, яка б і в нього викликала підозру, що в мене таки не все гаразд...
Відтоді я твердо вірю, що ласкава доля завжди подасть мені допомогу в біді, хоч, щоб не спокушати її, все-таки обминаю міст Джорджа Вашінгтона. Зате такі, як Тріборо й Таппан Зі, проскакую за одним духом. Брат мій, як і перше, боїться ліфтів, а матінка, дарма що в неї не гнуться коліна, все витанцьовує на льоду.
Бригадир і вдова гольф-клубу
Я не з тих авторів, які починають кожен свій ранок з захоплених вигуків: О Гоголь! О Чехові О Діккенс і Теккерей! Як би ви вчинили з бомбосховиськом, прикрашеним четвіркою гіпсових качок, виямкою для купання горобців і трьома бородатими гномами в червоних ковпаках?
Я не волів би починати так кожен день і все ж іноді замислююсь: як би на моєму місці справді вчинили великі попередники?
Адже те бомбосховисько стало також протилежністю пейзажу, як і букові дерева та каштани, що буяють на пагорбі. Бомбосховище належить Пастернам, що займають сусідню ділянку, і тільки-но я підводжу очі від рукопису, воно муляє мені очі. Його обриси виступають у ріденькій траві і здаються чимось непристойним, ніби ти угледів таке, що не мусить з'являтися на очі. Можливо, місіс Пастерн поставила оті оздоби, щоб якось пом'якшити подібне враження. Це цілком відповідає її натурі.
Бліда і схожа на привид, вона завжди сидить на терасі або десь в іншому куточку своїх володінь. Та де б не була, ніколи не втрачає почуття гідності. Пропонуєте їй чашку чаю, і вона неодмінно зауважить: «У вас точнісінько такі чашки, як у мене, що я їх подарувала Армії спасіння[8]!» Показуватимете свій басейн, вона ляскатиме себе по стегнах та белькотітиме: «То ось де ви розводите своїх велетенських комарів!» Запросите сідати в крісло, то почуєте: «Яка у вас чудова імітація меблів часів королеви Анни! Я б навіть не відрізнила їх од справжніх, що перейшли до мене од бабуні Делансі». І головне, що все це ви сприймаєте не так з досадою, як з дивним співчуттям. Ще років двадцять тому її неодмінно прозвали б «удовою гольф-клубу». Бо ж усі її звички примушували вас думати, що в неї якесь велике горе: вона ходила у всьому чорному, і, здибавши її на пригородному вокзалі, ви, мабуть, вважали б, що чоловік давно помер, хоч містер Пастерн і не думав розставатися з життям. Крокуючи туди й сюди в роздягальні гольф-клубу «Зелені схили», він вигукував: «Бомби — на Кубу! Бомби — на Берлін! Атомні бомби! Хай знають, що я командую парадом!» То був бригадний генерал гольф-клубу, і час від часу він оголошував війну — то Росії, то Чехословаччині, то Югославії, то Китаю.
Все почалося одного тихого осіннього вечора. Проте хто в наш час стане описувати чари осіннього дня? Або ж слід уявити собі, що побачив його вперше, або ж переконати себе, що такий день більше не повториться. Сонце сяяло наче в знемозі, листя горіло багрянцем, а дим, що слався по землі, здавався шовковою наміткою. Безкрає синє небо сягало обрію, десь спалювали листя, і пряні пахощі ніби віщували весну, а не зиму. Місіс Пастерн вийшла помилуватися жовтневим сонцем. Сьогодні потрібно зібрати гроші на боротьбу з жовтяницею. Ось їй дали шістнадцять адрес, стосик брошур та книжечку з розписками. Дім Пастернів височів на пагорбі, отож, сідаючи в машину, вона зневажливо глянула вниз на будинки сусідів, що юрмилися в долині. Філантропія для місіс Пастерн була складною справою. Кожен окремий дах, на якому спиняла погляд, уособлював якесь пожертвування. Місіс Тен Ейк збирає гроші на розумово хворих, місіс Тренчард — на сліпих, місіс Горовіц — на недуги горла, місіс Серкліф — на поліомієліт, місіс Крейвен — на рак, а місіс Гілксон — на нирки. Місіс Хьюліт очолила групу розповсюдження протизаплідних заходів, місіс Рейєрсон — артриту, а ген-ген бовванів шифер Етель Літтлтон, який уособлює подагру.