— Ні, я не хлопчисько, — підвівся хозяїн.— Я не хлопчисько. А хто ж тоді ви? Адже коли я вперше здибався з вами, у вас не було навіть черевиків.
— Синьйоре, ви мене не так зрозуміли. Можливо, я й покохаю його, але я хочу вам пояснити, що змушена вийти без цього.
— А я не дозволю!
— Я ж полишаю ваш дім.
— Все одно я в одвіті за вас.
— Ні. Тепер за мене в одвіті Джо.
— Тоді геть з мого дому!
Вона пішла до себе в кімнату і довго плакала, плакала з досади на цього дорослого дурня. І потихеньку складала речі.
А вранці приготувала сніданок, проте не виходила з кухні, поки не пішов хазяїн, і тоді прибігла синьйора та одразу в плач, прибігли діти і теж гірко плакали. Підвечір приїхав Джо, посадовив її в машину й одвіз до Пелуччі. То була селянська родина, де вона зоставатиметься до вінчання. Марія Пелуччі сказала, що в Новому Світі всі йдуть до шлюбу, наче королівни. І таки так. Цілих три тижні вони бігали по крамницях та купували весільне плаття з атласним шлейфом, що волочився по землі. Та водночас це було вигідно, бо той хвіст одчіплювався, і тоді воно перетворювалось на вечірню сукню. А ще потрібно було накупити платтів для дружок Марії та її сестри; для першої купили жовте, а для другої — бузкове, вони теж легко перетворювались на вечірні сукні. Потім купували туфлі, дорожні речі та ще бозна-що, і все це своє. І коли настав день вінчання, вона валилася з ніг і пішла до церкви, немов уві сні, й нічого не пам'ятала.
Зібралось багато paisani, пили вино і грали музики, а потім вони з Джо сіли в поїзд та поїхали до Нью-Йорка, де будинки такі високі, що Клементина відчула себе маленькою кузкою й захотіла додому. В Нью-Йорку ночували в готелі, а наступного ранку взяли вагон-люкс, що в ньому їздять синьйори, й поїхали в Атлантік-Сіті; у кожного було своє місце, й до них підходили з тацею та пропонували їжу й напої. Вона зняла норкову ротонду, що її купив для неї Джо, і всі милувалися хутром і думали, що вона справжня синьйора! Джо покликав офіціанта й замовив віскі з содовою, а той удав, що не чує, й продовжував обслуговувати інших, і Клементина страшно обурилась, що з нею так поводяться,— невже, коли не знаєш їхньої мови, то ти якась свиня?.. Той грубіян до них так і не підійшов, ніби їхні гроші були гірші, ніж у інших. Поїзд шугнув у темний довгий тунель, а потім вискочив на незугарну місцину, де скрізь височіли труби, що плювалися вогнем. Потім їхали повз гаї, ріки та пристані для човнів. Клементина дивилась на країну, що протікала повз вікна бистрою рікою, і намагалася порівняти її з казковою Італією, та бачила лиш одне: чужа країна, чужа земля, геть усе — чуже. У передмістях тулилася біднота й так само висіла білизна на мотузках, і Клементина подумала, що біднякам всюди однаково, ота білизна всюди свідчить про біду. І бараки їхні всюди ті самі — перекошені, полягли один на одного, невеличкі, доглянуті з любов'ю садочки й квітники. А поїзд тим часом краяв простір і час. Коли він рушив, день тільки-но починався, а зараз уже зачинялися школи, з них вибігали діти з книжками в руках, одні йшли пішки, інші котили веломашинами, треті гралися на плацу. Дехто махав їм ручками, і Клементина відповідала. Ось вона помахала дітям у високій траві, потім двом хлопчикам на мосту, старому, що ждав на переїзді. І всі й собі махали. Вона привітала трьох дівчаток, жінку з коляскою, хлопчика в жовтій курточці з валізою в руці. Потім повітря стало прозоре, щезли кудись дерева, і вона зрозуміла, що наблизились до океану. На обочинах стояли рекламні щити з зображенням готелів та докладним описом переваг, і Клементина з радістю вітала появу, готелю, де вони мали зупинитися, бо переконалася, що він таки di lusso. Нарешті поїзд зупинився; вони приїхали. Їй чомусь стало лячно, та Джо сказав: andiamo[21], і той, що зневажив їх у вагоні, вхопив валізи та намагався взяти її ротонду. «Дякую, я сама»,— похопилась Клементина і вирвала свою власність у нього з рук. Саме під'їхав автобус з написом їхнього готелю. Вона ще ні разу не бачила такого велетня! Туди напхалося чимало люду. В автобусі вони не розмовляли, бо Клементині не хотілося, щоб оточуючі знали, що вона по-їхньому не розмовляє.
Готель виявився аж надто di lusso. Вони піднялися ліфтом, потім ішли довгим коридором по м'якому килиму до свого номера, розкішної кімнати, підлогу якої теж устеляв килим. У номері був окремий туалет. Щойно носильник одійшов, Джо вихопив з кишені флягу, сьорбнув віскі і запропонував Клементині сісти до нього на коліна. Вона сказала: «Потім», бо чула, що вдень цим не займаються, до того ж хотілося глянути на ресторан та обійти холи готелю. Вона боялась, щоб солоне повітря не зіпсувало її норку, а Джо хильнув удруге і знову заспівав своєї. Вона розсердилась, і вони подибали вниз, не кажучи й слова, бо в таких панських місцях краще не говорити на bella lingua[22], оглянули чудові зали і ресторан та вийшли на вулицю. Повітря пахло сіллю, як і в Венеції, і так само в ньому розносились пахощі смаженини. Клементині здалося, що вона на святі Сан-Джузеппе в Римі. По один бік простягався зелений океан, що його вона перетнула, аби побачити Новий Світ, по другий — незчисленні кіоски й атракціони. Вони зупинилися біля циганського шатра, на якому розчепірилась велетенська долоня: тут ворожили. Клементина запитала, чи розмовляють вони по-італійськи. «Si, si, si, non сé dublio!»[23],— відповіли, і тоді Джо простягнув їй долар, а циганка потягла до шатра. Вона взяла її руку й почала торохтіти, не по-італійськи, а казна-як, і Клементина так нічого й не второпала, окрім «моря» та «подорожі», але чи то була минула «подорож», чи наступна, так і не розібрала. Вона розсердилась на циганку, що та збрехала, ніби розмовляє по-італійськи, і почала вимагати свої гроші. Тоді циганка заявила, що коли вона візьме їх назад, то на них буде прокляття. Клементина знала, як вони вміють клясти, й не стала домагатися, а пішла до Джо. Вони продовжували гуляти понад морем, уздовж кіосків і крамничок, куди, мов ті чорти з пекла, кумедно закликали їх, аби заграбастати долари. Потім настав tramonto[24], і по всьому узбережжю спалахнули яскраві вогні. Клементина побачила світло в готелі, де у них була своя кімната, а хвилі гули й ревіли, нагадуючи гуркіт у горах.