Та не встигла я відійти далеко від бунгало, як у чагарях поряд із пляжем почулося шарудіння. Кожен м’яз і жила в моєму тілі скам’яніли. Що це? Хтось стежить за мною?
Я підійшла на кілька кроків ближче до чагарів і почекала. Знову цей звук. Шелест і приглушені голоси. Підкравшись іще ближче, я заховалася за стовбуром величезної пальми і примружилась. У тінях буйних тропічних рослин стояли два силуети — чоловічий і жіночий. Я встигла вирізнити військову нашивку на рукаві та голу жіночу ногу, й одразу відсахнулася. Потім на здибочках позадкувала на пляж і стрімголов помчала на базу, постійно озираючись, чи нема погоні.
Я влетіла в кімнату й засмутилася, тому що Кітті там не було.
Розділ 6
— Я не вірю, що ми тут уже два місяці, — із захватом мовила Мері. Її щоки порожевіли, і було так приємно спостерігати, як жвавішало обличчя. Вона більше не могла лежати й домоглася від медсестри Гільдебренд дозволу виходити на ранкові зміни. Хоч іноді руки Мері тремтіли, вона набиралася сил і того ранку зголосилася допомогти мені зі щепленням.
— Розумію тебе. Часом здається, що ми тільки вчора прилетіли. — Я замовкла, перелічуючи ампули, якими ми після сніданку вакцинуватимемо солдатів. — А стільки всього сталося за цей час. Здається, я вже не та дівчина, яка ступала летовищем першого дня.
—І я, — кивнула Мері. — Усе попереднє життя здається нереальним.
Я зітхнула.
—Я вже майже забула голос Джерарда. Жах.
—Та ні, — заперечила Мері. — Головне, що ти досі його кохаєш.
—Так, авжеж. — І мені стало соромно, що я досі не знайшла часу написати Джерардові листа.
—Я вже майже забула голос Едварда, — додала Мері. — І в цьому точно нічого жахливого нема.
Вона усміхнулась, а я тямуще кивнула. І згадала про лист, який приховала від Мері. Вона вже готова? Мері весело мугикала, виймаючи ампули з коробок і розкладаючи їх у лотки. Лист може все зіпсувати.
—Де Кітті? — спитала Мері. — Здається, я бачила її зранку.
—Вона десь тут. Ми прийшли разом.
—Ні, — пробурмотіла медсестра Гільдебренд. — Вона зле почувалась, і я дозволила їй піти в казарму.
Дивно. Зранку з нею все було гаразд. Я не дозволяла собі таких думок, але Кітті поводилася дивно, ще відколи ми прибули на острів. Говорила, що йде в одне місце, проте з’являлася в іншому, обіцяла зустрітися в їдальні, але не приходила. Майже не заводила мову про полковника Донаг’ю, а я не зізнавалася, що бачила їх у каное. Здається, їхня історія скінчилася, і тепер Кітті проводила забагато часу з Ленсом. Учора вони гуляли майже до півночі. Повернувшись у темну кімнату, Кітті спіткнулася об ліжко, і я крізь дрімоту глипнула на годинник.
—Напевно, підхопила цей вірус, — сказала Мері. — Жахлива кишкова інфекція.
Проте я не вірила, що Кітті підхопила кишкову інфекцію. Ні, щось відбувається. На чергуваннях у санчастині не було часу на задушевні розмови. Із сусідніх островів, де тривали запеклі бої, привозили чимдалі більше поранених. По двоє, по троє, але випадки страшні. Ножові рани. Вогнепальні пошкодження черевної порожнини. А вчора — майже відрубана нога, яку довелося негайно ампутувати. Посеред моторошних картин ми днями дбали про поранених, а коли зміна закінчувалася, наче миші, розбігалися в улюблені схованки. Але де схованка Кітті?
Я подумала про інших. Стелла тепер засиджувалася в кімнаті відпочинку, тому що захопилася шафлбордом[6], точніше Віллом, який грав у шафлборд. Ліз, ясна річ, покірно ходила за нею. Мері, виснажена після змін, ішла до кімнати читати листи від друзів і писати відповіді. А я крадькома вибиралася в бунгало. Іноді заставала там Вестрі, подеколи ні, але завжди сподівалася його побачити.
—Пошту привезли! — гукнула сестра біля входу.
Мері залишилася готувати вакцини, а я помчала до дерев’яного ящика з пакунками й листами. Пошту доставляли рідко. І зараз набралася ціла гора. Коли я підсунула ящик до столу, конверти посипалися на землю. Сотні листів, наче субмарини, непомітно заходили в особисті світи.
Стеллі прийшло п’ять, Ліз — три, Кітті — два, обидва від матері. Коли я нарешті натрапила на конверт, адресований мені, і впізнала почерк, серце стиснулося. Джерард.
Я тихцем розірвала його, готуючись заховати, щойно увійде Стелла чи ще хтось.
Кохана!
У нас жовтіє листя, і я так сумую за тобою. Чому ти знову поїхала?
У Сіетлі нічого не змінилось, але без тебе тут самотньо. І через війну самотність переносити іще тяжче. Усі тільки про неї і говорять. Я хвилююся за тебе. Скоро почнеться велика тихоокеанська операція. Молюся, щоб вона обминула твій острів. Військові чини, з якими я розмовляв, вважають, що його не зачепить. Благаю небеса, нехай так і буде.
6
Шафлборд — гра, у якій учасники намагаються набрати якнайбільше очок, запускаючи шайби на вузькому розміченому полі.