Коли запалили свічки, а хор почав «Чуєш, лине спів з небес»[9], позаду почалася метушня. Грюкнули двері. Завовтузилися люди. Голосно ахнула медсестра, що сиділа на лаві позаду.
—Що таке? — нічого не побачивши крізь натовп, прошепотіла я Стеллі.
—Поглянь на це, — глузливо відповіла вона, показуючи на центральний прохід.
А ним ішла Атея, гологруда прекрасна Атея, і сльози текли її обличчям. Навіть попри страждання постать дівчини магнітом притягувала погляд, як у нашу першу зустріч на ринку.
—Де він? — крикнула Атея. Вона крутила головою ліворуч і праворуч, видивляючись когось на лавах. — Чому він не тут?
Солдат підвівся з лави й узяв її за лікоть.
—Міс, хіба ви не бачите, що йде різдвяне богослужіння?
Атея випручалася.
—Не чіпати мене! Де він? Він брехати. Я знайти його. Я розказати всім.
Солдат іще раз ухопив Атею за лікоть і спробував потягти її до дверей. Вона заверещала.
—Чекайте! — підхопившись, гукнула я. В очах потемніло, але я сперлася на лаву та втримала рівновагу. — Я знаю цю жінку. Я поговорю з нею.
Не почувши заперечень, я підійшла до Атеї і тепло усміхнулася. Великі карі очі шукали на моєму обличчі розуміння й надійності.
— Може, поговорімо надворі? — запитала я так, наче натовпу навколо не існувало.
Атея кивнула й рушила за мною. Ми вийшли із церкви та мовчки побрели гравійною доріжкою на пляж. Дув прохолодний вітер, але його доторки були приємні.
Атея поманила мене до колоди, що лежала на березі, і, коли ми сіли на неї, сказала:
—Я боятися.
—Ти боїшся?
Вона кивнула.
—Чого, серденько? Чого ти боїшся?
—Його. — Вистачило й одного слова.
Ленс. Від люті мої щоки спаленіли. Стелла мала рацію. Я кивнула.
— Що він заподіяв тобі, Атеє?
— Він боліти мене. — Дівчина показала два чорні синці на зап’ясті й плечі.
—Мені шкода, — сказала я. — А чому ти сьогодні прийшла до церкви?
В очах Атеї заблищали сльози.
—Я сказати всім, що він чинити. І він не боліти мене знов.
—Атеє, — почала я, — ти мусиш піти з бази. Якщо він хоче скривдити тебе, то знайде спосіб. Тікай і заховайся далеко-далеко.
Вона спантеличено глянула на мене.
—Куди я йти?
—Ти можеш перебути в когось із родини? Мами? Бабусі? Тітки?
Атея похитала головою.
—Ні, я не мати нікого. Тільки Тіта.
—Хто це?
—Найстарша жінка на Бора-Бора. Вона дбати про всіх.
Я кивнула. Мої проблеми тепер здавалися нікчемними.
—Ну, але тут залишатися не можна.
Атею досі щось тривожило.
—А що мені чинити, коли він прийти?
—Коли він прийти?
— Він прийти знов.
Я погладила її руку.
— Бачиш ту білу будівлю? І вікно на куті другого поверху? Те, що біля пальми?
—Так, — слухняно відповіла вона.
—Це моя кімната. Клич мене, коли тобі щось потрібно, коли ти боїшся. Ми не зачиняємо вікна на ніч. Я почую тебе.
Вона пильно глянула на мене великими довірливими очима.
—А якщо ти не є там?
—Тоді біжи на цей пляж, — кивнула на море я. — Звідси менше кілометра до бунгало, маленької хатинки в гущавині. Двері замкнені, а ключ лежить у книжці під сходинкою. Ніхто на базі не знає про хатинку. Ти будеш у безпеці.
Очі Атеї стали ще більші.
—Майстровий дім?
Я похитала головою:
— Не розумію, що ти кажеш.
— Ну, художник. Там ніхто не йти. Тіта казати, він проклята.
—Проклятий?
—Так.
—А ти віриш, що він проклятий?
Атея знизала плечима.
— Може. Але якщо треба, я йти туди.
— Молодець.
Атея всміхнулася.
—Ти будеш у безпеці, — сказала я. — Усе буде гаразд. Я подбаю про це.
— Правда? — Дівчина зазирнула мені в очі. Атея була така вродлива, невинна й налякана. Я поклялася захищати її. Поговорю про це з Вестрі. Я не дозволю Ленсові скривдити її знову.
—Правда, — запевнила я.
Атея полегшено видихнула й підвелася.
—Атеє, я попрошу тебе про дещо, — сказала я. — Якщо побачиш Ленса, не кажи, що ти приходила на базу й говорила зі мною. Він тільки розлютиться.
Вона глянула здивовано, але кивнула.
—Добраніч, — мовила я.
— Taoto maitai, — сказала Атея і розчинилася в місячному сяйві.
Ясне ранкове сонце било крізь вікно так сильно, що два войовничі промені прорвалися крізь штори й, не краючись, витанцьовували на шафі. Ми з Кітті лежали на ліжках і спостерігали за ними.
—Ти можеш уявити такий ясний січневий ранок у Сіетлі? — сказала я і повернулася до Кітті.