Роз’ярілий галасливий натовп прибував до Ратуші. Влившись усередину, міщухи нетямилися з обурення: навіть ця вікодавня святиня не уникла наслідків жахної трусанини, що охопила їхнє плавуче місто. Обвалені камінні брили захаращували поколену мармурову підлогу, одна колона валялася долі, а друга, здавалося, ось-ось повалиться. І поки санктафраксці споглядали те все, задня стіна дала довгу зміясту тріщину, що перетнула її всю — від підмурка до покрівлі.
— Ні, тільки не це! — залементували вони. — Тільки не Ратуша!
На той час, коли всередину почали нарешті пропихатися ті, хто юрмився позаду, скеля остаточно втихомирилась, але лють ні в кого не вгамовувалась. Ані на крихту. Від професури, з’юрмленої в чільній частині зали, до челяді та охорони, що тіснилися попід стінами, всі кричали одне й те саме.
— Де Вілнікс? — допитувались вони. — Корінь усього зла в ньому! Гаспидський святоха! Триклятий узурпатор! Підступний облудник, який не бачить далі своєї кишені! Де він?
Потім, коли на сцену рішуче зійшли дві постаті, характер запитань різко змінився.
— А що тут робить Професор Темрявознавства? І хто то з ним?
Професор підніс руку, прохаючи тиші.
— Браття! — зикнув він. — Братове! — Залягла мовчанка. — Я співчуваю вашому горю. Я поділяю ваш біль від того, що наш укоханий Санктафракс так понищено і сплюндровано. А все ж, — провадив він, — уникнути цього було абсолютно неможливо.
Залою прокотилася хвиля голосного ремства. Не це городяни хотіли почути. Живчик зорив на море роз’юшених облич перед собою, і його проймав циганський піт. Якщо Професор не буде обачний, юрма, перш ніж перейти до подальших розпитів, спершу розшарпає їх на кавалки.
— А як же тепер моя лабораторія? — поцікавився Професор Вітроловства.
— І хто повставляє шибки у моїй обсерваторії? — докинув Професор Хмароглядства.
— Будівлі можна відремонтувати, — безбоязно провадив Професор. — А що потреба в ланцюгах тепер цілком відпадає, то не бракуватиме й ремонтників.
У залі знявся тривожний гук.
— Без ланцюгів? — прокотилося натовпом. — Що за божевілля? Таж без них як без рук!
— Жодних ланцюгів, за винятком вікодавнього Мертвого якоря, який утримує нас на місці, — пояснював Професор.
— Ясніше не можна? — вигукнув Професор Хмароглядства.
— Розтлумачте! — зажадав Професор Вітроловства.
— Що ви маєте на оці? — загув від порогу чийсь хрипкий голос.
— Зараз почуєте, — відказав Професор. — Дуже довго, страх як довго над нашими головами висіла грізна небезпека — і ось нарешті, їй покладено край. Санктафракс знову віднайшов рівновагу.
Його слова було зустрінуто гробовою тишею. Невже це правда, запитував себе кожен, невже це справді так?
— А звідки ж оця вся шарпанина та трусанина, — поцікавився Професор Хмароглядства.
— І оцей весь двигіт і дригіт, — додав Професор Вітроловства.
— То все скеля, — сказав Професор, повертаючись до них, — вона осіла вниз, обтяжена вантажем бурефраксу. — Він звів очі. — Більше цього не повториться, поки нашого віку. Даю вам слово, так воно і буде.
Залою прокотився гомін; шум і гам дедалі зростали, аж поки перетворилися на загальний гармидер. Відтак біля входу зірвалися поодинокі оплески. Їх підхопили решта присутніх. За мить уся зала розлягалася від радісних вигуків та криків безмежного захвату.
— Хай живе Професор Темрявознавства! — заволав хтось.
— Хай живе новий Найвищий санктафракський Академік! — крикнув Професор Хмароловства, вимахуючи руками.
— Себто ви хочете сказати — старий Найвищий Академік? — запитав Професор Вітроловства.
— У обох випадках я мав би за честь повернутися до своїх обов’язків Найвищого Академіка, — оголосив Професор Темрявознавства під бурхливі оплески присутніх. — А проте, — провадив він, — за все, свідками чого ми були, ви повинні дякувати не мені. То не я відважився податися до Присмеркового лісу і не я важив головою, щоб вернутися до Санктафракса із вантажем безцінного бурефраксу.
— А хто ж? Хто? — загаласував натовп. Не отой же хортуватий парубійко, що стоїть субіч Професора.
Професор ступнув крок до Живчика, вхопив хлопця за зап’ясток і підніс його руку в повітря.
— Шановні професори, академіки, шановна громадо, — звернувся він до зали. — Рекомендую вам Капітана Живчика. Йому належить ваша дяка.