— Пробачте, шановні добродії, чи не могли б ви сказати, Що передбачалося сьогодні на обід?
— А яке тепер це має значення? — здивувався хазяїн.
— А таке: з красивою мрією легше помирати, мій милий мільйонере.
За таку сміливість вона дуже сподобалася кухареві, а мільйонерові — ще більше, і він ураз закохався в неї. З третього погляду. Але коли повернувся до Лондона, передумав і прийняв Юле в свою майстерню шити вітрила, бо був страшенний забувака.
Коли Юле застрайкувала, її підтримали всі одурені робітниці і мільйонер збанкрутував, тобто його фірма вилетіла в комин, а підприємство приграбастав мультимільйонер. Коротко кажучи, ту велику акулу проковтнула ще більша, і жінки змушені були припинити страйк. Тільки тоді, коли Юле втратила будь-яку надію розбагатіти, вона вийшла заміж за Напаліса Накаса, сина Нікодемаса.
Власне корито
Коли Кріступас Накас, син Напаліса, заплативши всі по датки і світячи новими гудзиками на старій уніформі, записав у морському міністерстві «Дельфіна» на своє ім’я, високий урядовець привів його до присяги перед портретом і біблією, а після цього порадив не шкодуючи сил вірно служити імперії, якою править їх величність.
— Гіп, гіп, ура! — відповів Накас.
— Мені дуже приємно, що ви, містере Нокс, такий винахідливий і порівняно за короткий час устигли розбагатіти. Це дуже похвально. Гадаю, ваша тямучість не завадить вам відповідно шанувати закони нашої імперії.
— Звісно, — весело відповів Крапас, — ми закони або поважаємо, або обходимо, — і поставив на стіл пляшку до рогого шампанського, яку він ще зранку хотів розбити об борт «Дельфіна».
— Так, — усе зрозумів урядовець, сховав пляшку в шухляду стола, — але закони можна обійти і тим, що бурчиш невдоволено, і тим, що весело викрикуєш: гіп, гіп, ура! — Він непомітно погортав принесені папери й крадькома подивився, скільки між ними Накас «забув» грошей. — Королю другий варіант більше до вподоби. Бажаю успіху.
З морського міністерства Накас побіг у міністерство фінансів, звідти — в міністерство закордонних справ і колоній, доки нарешті не застряг у відомстві військового міністерства, бо тут проскочити непомітно було найважче.
— Ваше корито, містере Нокс, для військових справ непридатне, — сказав другий адмірал, якого він зустрів у своєму житті, — але з нього вийде чимала купа дров, що опалювати ними інші кораблі.
— Тим краще для мене, — не засмутився молодий капітан.
— Воно-то так, але ви, містере Нокс, від цієї миті до кінця свого життя записуєтесь у військово-морський флот його величності.
— А що я там робитиму? — злякався хлопчина.
— Служитимеш.
— Ким?
— Моряком.
— Де?
— На підводному човні.
— А вже й такі є?
— Поки що це таємниця, бо човни цього типу ще не дуже досконалі й більше лежать на дні моря, ніж плавають Отож для королівського флоту й потрібні сміливі тямковиті хлопці, які б після аварії урятувались і відверто сказали б, чого бракує тим підводним човнам.
— Адзуськи, — відповів Накас.
— Чому?
— Я з дитинства звик спати біля відчиненого вікна.
— О’кей! — відповів адмірал. — Дуже добре! Коли спливеш на поверхню, можеш зробити навіть три вікна, тобто ілюмінатори. Ось вам документи, в яких написано: «Коли розпочнеться війна, вам треба за 24 години з’явитися в най ближчий порт військово-морського флоту Британії».
— А як же я, перебуваючи в морі, про початок війни дізнаюся?
— Стежте за пресою, — адмірал був непохитний, бо хабарі він брав тільки яйцями страуса, крокодила чи варана, а Накас іще не встиг їх привезти з Африки. — Запитання будуть?
— А яке звання мені присвоєно?
— Я вже вам сказав: моряка.
— А скільки грошей мені платитимуть за це?
— Скільки й усім морякам під час війни.
— Але ж, сто чортів у печінку, я як-не-як сякий-такий капітан! — показав свій характер Крапас.
— Ми про це подумали, — пояснив великий військові урядовець. — Ви на підводному човні матимете окрему вішалку для свого кашкета.
— Я вимагаю і окрему висувну шухляду для своїх калош!
— З такими вимогами військове міністерство згодне.
— Спасибі вам.
— Бажаємо успіхів!
За дверима міністерства на нього чекали мати, батько та обидва брати, які вже встигли перевдягтися в блакитну уніформу, під «Дельфіна». Вони пішли в корчму «Пригощення золотого лина», скромно пообідали, відзначивши у такий спосіб цю важливу подію в їхньому житті. Потім повернулися на корабель, засукали рукава й заходилися його опоряджати з усіх боків. Один з них фарбував поцуплені місця, інший просмоленим клоччям затикав дірки, третій лагодив вітрила, четвертий перевіряв навігаційне приладдя, а Юле Цесорюте, за чоловіком — леді Нокс, підіткнувши спідницю, почала прибирати всі закутки, до яких вже п’ятдесят років не торкалася жіноча рука.