Артур вже знав, як справитися з масою протиріч, які могли проявитися в його історії повернення. Він просто буде нахабним.
З цими думками Артур подзвонив в БіБіСі і попросив, аби його з'єднали з головою його відділу.
— О, привіт, це Артур Дент. Слухайте, вибачте, мене не було на роботі шість місяців, а ще я збожеволів.
— О, та не турбуйтесь. Я так і думав, що з вами щось таке. В нас це трапляється часто. Коли нам вас чекати?
— Коли їжаки виходять зі сплячки?
— Приблизно на весні.
— Я прийду одразу після цього.
— Чудовенько.
Він переглянув Жовті Сторінки і виписав список номерів, аби дещо спробувати.
— Здрастуйте, це госпіталь Старого Ельма? Так, я телефоную вам, щоб дізнатись чи можу поговорити з Фенеллою, ее… Фенелла — святий боже, от я дурний, та я скоро забуду своє ім'я, хм, Фенела — хіба це не сміховинно? Ваша пацієнтка, темноволоса дівчина, прибула вчора…
— Боюсь в нас немає жодних пацієнтів з ім'ям Фенелла.
— Справді? Я мав на увазі Фіона, звісно Фіона, ми просто часто називаємо її Фен…
— Вибачте, на все добре.
Клік.
Шість розмов поспіль залишили слід на його рішучому, енергійному, оптимістичному настрою, тому перед тим, як він його остаточно покине, Артур вирішив піти в паб і трохи скористатися цим.
Його осяйнула ідеальна ідея, яка пояснювала всі його непояснювані дивацтва разом, тому він більше нічим не переймався, і посвистуючи під ніс, штовхнув двері, які так бентежили його минулого вечора.
— Артур!!!
Він бадьоро усміхнувся в сполохані очі, які витріщились на нього з усіх кутків пабу, і повідомив, що чудово провів час у Південній Каліфорнії.
Розділ 9
Він погодився на ще одну пінту, підсунув келих ближче і трохи відпив з нього.
— Звичайно, я також мав свого особистого алхіміка.
— Ти що?
Він робив дурість і знав це. Купа людей, які пригощають та «Hall and Woodhouse best bitter» — суміш, з якою слід бути обережним. Хоча найперший її ефект змушував забути про обережність. Тому точка, в якій Артурові слід було зупинитись і більше не пояснювати зайвого, стала точкою, в якій він, натомість, почав вигадувати.
— О, так. — продовжував він із сіяючою посмішкою. — Саме тому я втратив стільки ваги.
— Що? — запитала аудиторія.
— О, так. — повторив він. — Каліфорнійці перевідкрили алхімію. О, так.
І знову посміхнувся.
— Однак, — повідомив він, — вона набагато корисніша за ту, ту яка…
Він замислено зупинився, аби дати граматиці зібратись до купи в його голові.
— Якою займалися стародавні люди. Чи хоча б, — додав Артур, — намагались займатись. Знаєте, в них ніяк не виходило змусити її працювати. Нострадамус і ще інші. Не могли ніяк допетрати.
— Нострадамус? — здивувався хтось із слухачів.
— Я не думаю, що він був алхіміком, — додав інший.
— Я думав, — сказав третій, — він був пророком.
— Він став пророком, — запевнив Артур свою аудиторію, окремі частини, якої вже почали потроху розбрідатись, — тому, що був паршивим алхіміком. Вам слід було знати таке.
Він ще раз відпив зі свого келиха. Це було саме те, чого Артур не куштував протягом восьми років. Він смакував його знову і знову.
— Ну і як же алхімія допомогла, — запитала маленька частина аудиторії, — із втратою ваги?
— Я дуже радий, що ви запитали, — сказав Артур. — Дуже радий. І зараз я вам розповім, який зв'язок між… — Він зупинився. — Між цими двома справами. Тими, які ви згадали. Я вам розповім.
Артур замовк і почав маневрувати своїми думками. В його голові це виглядало так, наче нафтові танкери, намагались зробити розворот за три спроби, в найвужчій частині Ла-Маншу.
— Вони відкрили, як перетворити надлишок жиру в золото. — сказав він, керуючись затуманеним розумом.
— Ти жартуєш.
— О, так, — сказав Артур. — Тобто ні, — виправив він себе. — Тобто вони справді відкрили.
Він накинувся на ту частину слухачів, що сумнівалась більше всього, яку, за малим, складала повністю вся аудиторія. Тому це зайняло трохи більше часу ніж очікувалось.
— А Ви коли-небудь були в Каліфорнії? — домагався Артур. — Ви знаєте, що вони там виробляють?
Троє з аудиторію зізнались, що були, і що він плете нісенітницю.
— Та ви нічого не бачили, — наполягав Артур. — О, так. — додав він, бо хтось запропонував розлити ще по порції.
— Доказ, — сказав він, вказавши на себе, і промахнувся лише, на кілька дюймів, — перед вашими очима. Чотирнадцять годин в трансі, — сказав Артур, — у резервуарі. В трансі. Я був в резервуарі.