— Ні.
Її голос, був єдиною її частиною, яка не сказала: «Добре».
Її присутність тут, в авто, його авто, було дуже незвичним для Артура. Він почувався так, наче дозволив авто поволі вислизати, наче йому було важко думати чи дихати, і він сподівався, що жодна з цих функцій не була життєво важливою для керування авто, бо в іншому випадку вони були в халепі.
Те що він відчув в іншому авто, авто її брата, тоді коли він якраз повернувся виснажений і спантеличений від тих кошмарних років, які провів серед зірок і космічних подорожей, було не відчуття неврівноваженості, або якщо то все таки було воно, то тепер він був вдвічі неврівноваженіший, і міг, майже впевнено, повністю відкинути, не важливо що саме − те на чому балансують врівноважені люди.
— То… — сказав він, сподіваючись на захоплюючий початок розмови.
— Він мав мене підвезти — мій брат — але подзвонив і сказав, що не зможе. Я запитала про автобуси, але він почав шукати інформацію в календарі, а не в розкладі. Тому, я вирішила, що поїду автостопом. То…
— То…
— То так, я тут і опинилась. І що я хотіла б дізнатись, так це звідки ти знаєш як мене звати.
— Думаю, нам слід спершу розібратися, — сказав Артур, оглянувся через плече і виїхав на автомагістраль, — куди тебе підвезти.
Дуже близько чи, на що він дуже сподівався, далеко. Близько — означало б, що вона живе десь поруч, а далеко — що він може підвезти її туди.
— Я б хотіла поїхати до Таунтона, — сказала вона, — будь ласка. Якщо ти не проти. Це недалеко. Ти можеш висадити мене біля…
— Ти живеш в Таунтоні? — запитав він, сподіваючись, що це прозвучить, як проста цікавість, а не шалена радість. Таунтон був неймовірно близько до нього. Він міг…
— Ні, в Лондоні, відповіла вона. — В мене потяг, менш ніж за годину.
Це було найгірше, що могло трапитись. Таунтон був лише в кількох хвилинах їзди звідси. Він запитав себе, що ж йому робити, і поки він цікавився, то раптом відчув, що каже: — О, я можу підвезти тебе до Лондона. Давай я підвезу тебе до Лондона…
Бездарний ідіот. Чому на Землі йому доводиться казати «давай», в такий дурний спосіб? Він вів себе наче дванадцятирічний.
— Ти їдеш до Лондона? — запитала вона.
— Я власне ні, — відповів він, — але…
Бездарний ідіот.
— Це дуже люб'язно з твого боку, — сказала вона, — але ні. Мені більше подобається подорожувати потягом.
І раптом вона зникла. Чи швидше, та частина її, яка повернула до життя зникла. Вона відсторонено дивилась у вікно і щось мугикала.
Він не міг в це повірити.
Тридцятисекундна розмова і все, він її втратив.
Я дорослий чоловік, подумав він, який поводиться прямо протилежно до століттями накопичених правил про те, як потрібно себе вести дорослому чоловіку.
Таунтон − 5 миль, повідомляв вказівник.
Артур вчепився в кермо настільки сильно, що машину почало похитувати. Він збирався зробити щось хвилююче.
— Фенні, — сказав він.
Вона повернула голову прямо на нього.
— Ти так мені і не сказав…
— Слухай, — сказав Артур, — я розповім тобі історію, яка буде звучати певною мірою дивно. Дуже дивно.
Вона все ще дивилась на нього, але нічого не казала.
— Слухай…
— Ти сам сказав.
— Справді? Ну. Є щось, про що я мушу з тобою поговорити, і щось, про що я мушу тобі розповісти… історія, яку я маю тобі розповісти…
Він молов нісенітницю.
— … вона займе більш ніж п'ять миль, — він трохи притишив голос під кінець фрази і сказав їй дещо нескладно, від страху.
— Ну що ж…
— Я припускаю, — сказав він, — просто припускаю, — він не знав, що трапиться далі, тому на його думку краще просто відкинутись назад і слухати, — що з однієї незвичної сторони ти дуже важлива для мене, і це, хоча ти про це навіть не здогадуєшся, дуже важливо для тебе, але все це не має значення, через те, що в нас є лише п'ять миль і я просто тупий ідіот, який не знає як сказати щось важливе тому, кого я щойно зустрів, при цьому не врізаючись у вантажівки. То що ти думаєш… — він замовк безпомічно, і подивився на неї, — Я… маю зробити?
— Слідкуй за дорогою! — скрикнула вона.
— От лайно!
Він ледве не врізався в бік вантажівки із сотнею італійських пральних машин.
— Я думаю, — сказала вона, зітхнувши з полегшенням, — мені слід пригостити тебе випивкою перед тим як від'їде мій потяг.