Чому це відбувається саме так? Очманілі романтики — жителі планети Бреквінда на Фот Алавара — можливо, вам ще не розповіли, але якщо це вже відбулось, то безперестанку будуть обговорювати цю тему, аж поки не почнеться дійство: через деякий час, з півдюжини шовкокрилих, шкірястих Фуолоронських Вогняних Драконів з’явиться на вечірньому горизонті, і доки половина населення Бреквінда буде метушитись в лісі, інша половина проведе ніч неспокійно, задихаючись, сплівшись разом, і зустріне перші промені сонця посміхаючись і радіючи, все ще стверджуючи, доволі ласкаво, що вони незаймані, чи швидше розчервонілі і липкі незаймані.
Одні дослідники стверджують, що вся справа у феромонах.
Інші — в звукових коливаннях.
В будь-якому разі, це місце було напхане дослідниками, які вже тривалий час, безперестанку намагалися докопатися до істини.
Не дивно, що графічне зображення загального стану громадських відносин на планеті стало досить популярним серед тих нещасних, які дозволили Путівнику себе направляти, і тому не могли собі дозволити випустити його з рук. А як щодо сучасних космотуристів, то вони відкриють для себе Бреквінда на Місті Державі Алавара, як закатаний в бетон, завалений стриптиз-клубами і Барами з Драконячими Бургерами, світ.
Розділ 22
Вечір в Іслінгтоні був солодким і духмяним.
Звичайно, там не було Фуолоронських Вогняних Драконів, але якби так трапилось, то вони неодмінно б злетіли вниз дорогою до піцерії. Так чи не так, але потреби в них не було.
Проте десь на середині піци Пекло Америки з додатковими анчоусами їм довелося б викликати швидку або сказати, щоб на стерео увімкнули Dire Straits, у яких був такий же ефект.
— Ні, — сказала Фенчьорч, — ще ні.
Артур увімкнув на стерео Dire Straits. Фенчьорч привідкрила верхні двері, щоб впустити трохи солодкого, духмяного, нічного повітря. Вони обоє сиділи на меблях зроблених з подушок, дуже близько до пляшки шампанського.
— Ні, — сказала Фенчьорч, — доки ти не дізнаєшся, що не так зі мною. Яка частина? Але, я припускаю, — додала вона дуже, дуже, дуже тихо, — що нам слід почати з того місця, де твоя рука зараз.
— То в якому напрямку мені рухатись? — запитав Артур.
— Вниз, — відповіла Фенчьорч, — з цього місця.
Він пересунув руку.
— Низ, — сказала вона, — насправді в іншу сторону.
— О, так.
Марк Нопфлер має незвичайну здібність робити так, щоб Schecter Custom Stratocaster звучав і грав як ангели суботнього вечора, виснажені бути добрими цілий тиждень і потребуючі міцного пива — що не дуже доречно саме в цей час, оскільки запис ще не дійшов до тієї частини, але поки це трапиться станеться ще купа всього, і більше того, хронік не збирається сидіти тут з трек-листом і секундоміром, тому краще буде згадати, що зараз все продовжує поволі розвиватись.
— І ось ми дістались, — сказав Артур, — до твого коліна. В ньому є щось жахливо і трагічно неправильне.
— З моїм лівим коліном, — відповіла Фенчьорч, — все в порядку.
— Так, й справді.
— Ти знав, що…
— Що?
— Ем, та нічого. Я впевнена, що ти знаєш. Продовжуй.
— Отже, щось не так з твоїми стопами…
В приглушеному світлі було видно як вона посміхнулась, і, ухиляючись від відповіді, засовала плечима на подушках. Оскільки, у Всесвіті є подушки, а якщо бути точним, то на Скворншелос Бета (що знаходиться за дві планети від рідного болотяного світу матраців), які активно насолоджуються коли на них соваються, особливо ухиляючись від відповіді, через те, що плечі в цей момент рухаються особливим чином, то шкода, що їх тут зараз не було. Так вони хотіли б, але таке життя.
Артур тримав її ліву ступню в руці і старанно розглядав. Те як її сукня спадала з ніг, робило дещо важчим думати лише про своє завдання.
— Мушу визнати, — сказав він, — я уявлення не маю, що слід шукати.
— Ти зрозумієш, коли знайдеш, — сказала вона. Серйозно, ти одразу дізнаєшся. В її голосі була ледь помітна заминка. — Але це не там.
Відчуваючи себе ще більше спантеличеним, Артур опустив її ліву ногу долі і пересів так, щоб зручніше було взяти праву. Вона нахилилась, обвила його шию і поцілувала, через те, що запис дійшов якраз до тієї частини, коли, якщо ви знаєте пісню, буде неможливо не зробити це.
Потів вона дала йому свою праву ногу.
Він погладив її, пробігся пальцями навколо щиколотки, до пальців, вздовж ступні і не міг знайти нічого неправильного.
Вона слідкувала за ним з величезним захопленням, сміялась і крутила головою.