Відомо, що Сава Жижіан – прототип Сави Федорчука у повісті «Земля» – виїхав до Америки на заробітки і не повернувся додому.
«У неділю рано зілля копала…»
Повість датується квітнем 1908 року і була вперше надрукована в «Літературно-науковому віснику» у 1909 році. Того ж року вийшла окремим виданням у Києві як відбиток із журналу.
До написання повісті спонукав О. Кобилянську болгарський письменник Петко Тодоров, з яким вона зустрілася у 1903 році. Π Τοдоров відомий як письменник-неоромантик, який широко використовував мотиви народної творчості – легенди, казки, – підкреслюючи особливу роль народних джерел з огляду на їхню «правдивість» і «поетичність».
Про своїх персонажів повісті О. Кобилянська говорила, що це «типи з дійсного життя, які я пізнала в горах: циганку Мавру, старого Андронаті, її батька, Гриця, одного молодого знаного мені одинака-гуцула, а решту домалювала фантазія». Хоча повість написана на сюжет відомої пісні, так само, як і драма М. Старицького, Кобилянська підкреслювала в листі до своєї товаришки Лесі Українки, що обробляє тему пісні «Ой не ходи, Грицю» «цілком, цілком інакше» – «далеко обширніше, та по правді кажучи, між нами, "тонше"».
Кобилянська дуже хотіла побачити свою повість переробленою для постановки на сцені – як драму або як оперу, з циганами і «чорнобривою» Туркинею. При цьому вона вірила, що така п'єса могла б бути прибутковою і успішною.
Кобилянська звернулася до Лесі Українки з проханням допомогти переробити повість для інсценізації і при цьому пояснювала свою основну ідею твору – що Тетяна отруює Гриця свідомо, а саме «вона ж в повісті троїть в божевіллі з тою гадкою, що то вона не його, а само лиш лихо троїть, що спонукало його двох кохати. Значить, під кожним варунком не з пімсти, а в думці, що то якесь лихо в нім сховалося. (В вищім значенні слова – слабкий похитливий характер)». Леся Українка не встигла здійснити обіцяне і підготувала лише план п'єси.
Тамара ГУНДОРОВА