— Це лише ваші припущення чи ви маєте докази? — поцікавився Коррідан.
— Лише припущення, — визнав я, — але невдовзі вона нам усе розкаже. Вони завжди так роблять.
Коррідан глянув на Нетту і щось буркнув.
— Продовжуйте, — сказав мені.
— А тепер облишмо на деякий час Джейкобі та поговорімо про Литтлджонса, — запропонував я, запалюючи сигарету. — Це важливо, бо я вже вирішив сам для себе, що нинішня Нетта — не та, котру я знав два роки тому, і я не міг їй пробачити вбивство. Мені подобався Литтлджонс. Він мав клепку в голові, до того ж працював на мене. Я розповів йому все, що знав у цій справі, і він вивідав усе, чого я не помітив. Він зрозумів, що Сельма Джейкобі дотична до справи і цілком може бути тією вбитою дівчиною з котеджу в Лейкемі. Він не бачив Сельму, проте я бачив убиту. Він так хотів здивувати мене, бідолаха! Довідався, де мешкала Сельма, і пішов туди в надії розжитися її фотографією. Шматочок її так і залишився в його руці, коли я знайшов його тіло. Але Нетта випередила Генрі. Вона збагнула, що він полює на неї, і, щоб урятувати свою шкуру, прикінчила його. А це вже щось, чого я не можу пробачити; отож, я змусив її повірити, що маю намір вивезти її з країни — знаючи, що вона спробує перевезти контрабандою награбоване добро Алленбі.
— Однак це все ще не пояснює, звідкіля ви дізналися, що воно в неї, — сказав, нахмурившись, Коррідан. — Ви стверджуєте, що Сельму Джейкобі вбив Пітер Френч?
Я заперечно хитнув головою.
— Ні, я цього не говорив. Так мені сказала Нетта, але це брехня. Пітерові Френчу взагалі нічого не відомо про цю справу. Він був лише підставною особою — щоб ускладнити мені пошуки справжнього вбивці.
Нетта повільно звелася на ноги. Обличчя її було смертельно бліде. Коррідан ступив крок їй назустріч.
— І хто ж тоді вбив Сельму Джейкобі? — запитав він.
— Та сама особа, котра вбила Медж Кеннітт, — відповів я, підходячи до кухонних дверей. — Дозвольте вам відрекомендувати убивцю, — озвавсь я, рвучко відчиняючи двері та відходячи убік. — Виходьте ж бо! Ви й так надто довго там просиділи.
До кімнати увійшли інспектор О’Мейлі та троє детективів у цивільному. Вони дивилися на мене, на Коррідана, на Нетту.
— Ось хлопець, котрий убив Сельму Джейкобі та Медж Кеннітт, — сказав я, тицяючи пальцем у Коррідана.
Розділ XXV
— Гадаю, ти будеш достатньо обережна з Гаррі Біксом, — напучував я Крістал, коли вів її через увесь хол готелю «Савой» до поличок книжкового кіоску, де Фред Ульман та Гаррі Бікс, очікуючи нас, вивчали останні книжкові новинки. — Він іще той вовчище — накидається на гарненьку жінку, щойно побачить стрункі ніжки. Не заохочуй його і не відходь від мене далеко — тоді ти будеш у безпеці.
Крістал сказала:
— Ти би ще прихопив для мене дамський капелюшок із дашком та бубон для відлякування чоловіків! То хто ж більше переживає про мою безпеку?..
Саме в цю мить Гаррі Бікс і помітив нас, штовхнув у бік Ульмана, голосно окликнув нас та почав поправляти свою краватку.
— Отакої! — вигукнув він. — Синя Борода знайшов собі нову жертву! І як тобі вдається колекціонувати таких апетитних дамочок? Певно, маєш якісь фатальні принади!
Я зітхнув.
— Крістал, познайомся: це Гаррі Бікс! Не довіряй йому. Усі лестощі, якими він намагатиметься обплутати тебе, звиті з отруйних ниток! Гаррі, це — міс Ґодвін. Прошу тебе тримати руки в кишенях, поки розмовлятимеш із нею! І не забувай, що вона — моя власність! А цей джентльмен з мішками під очима — Фред Ульман. Фреде, це — міс Ґодвін!
Ульман церемонно привітався, виглядаючи знудженим, а Гаррі Бікс відштовхнув його ліктем, осяйно посміхаючись Крістал.
— Це — найщасливіший момент у моєму житті! — повідомив він, беручи Крістал за руку. — Ви ж не можете насправді бути його власністю, чи не так? Настільки чарівна квітка, як ви, не марнуватиме життя на такого телепня, як він!
Я рішуче роз’єднав їхні руки і твердо узяв Крістал за плече.
— Руки геть! — сказав я Біксу. — Бодай цю білявку я маю намір залишити для себе! Полюй десь в іншому місці! — Я конвоював Крістал через увесь вестибюль до бару. — Ходімо щось перекусимо, — запропонував я. — А ти, Фреде, тримай цього викрадача жінок якнайдалі.
— Ніяк не можу збагнути, чому ви, хлопці, зчиняєте так багато галасу навколо жінок! — кислим тоном озвався Ульман. — Все життя я тримався від них подалі — і ось, погляньте на мене!
— Самі на себе дивіться, а з мене досить цього видовища, — їдко зронила Крістал.
Коли ми нарешті всілися за кутовим столиком і замовили їжу, Гаррі Бікс проголосив:
— Ми зібралися тут сьогодні не лише для того, щоб насолодитися вечерею, а ще й тому, що з нами — сам Арсен Люпен[30]! — Бікс махнув рукою умій бік, — і він хоче повідати нам про свої звитяги — а щоб ми його вислухали, має намір підкупити нас смачнющою вечерею!
Крістал потягнула мене за рукав і пошепки поцікавилася, чому Бікс назвав мене Арсеном Люпеном і чи французькою люпен не означає «кролик».
Я відповів їй так само півголосом, що кролик французькою — «лапен», і що Арсен Люпен — один із найславетніших детективів у світі.
Тоді вона забажала знати, що спільного у мене з ним.
— Тихіше, жінко! — розгнівано озвавсь я. — Не показуй своє невігластво.
— Як репортер я змушений іти на певні жертви, — втомлено промовив Ульман. — Тож готовий споживати його їжу і терпіти звук його голосу доти, доки він оповідатиме в усіх подробицях про справу, що призвела до арешту Коррідана. Це саме те, що прагне знати англійська публіка, і мій прямий обов’язок — повідати їй це.
— Але не дуже детально, — благально промовив Бікс. — Є значно цікавіші речі, ніж подробиці якоїсь там справи. — І він промовисто глянув на Крістал, котра охоче відповіла на його ласий погляд.
Я поплескав Бікса по плечу.
— Ця білявка — моя власність, — нагадав йому. — І якби це було не надто потаємне місце, то я показав би тобі, куди поставив свою персональну печатку, — так що руки геть від неї; я також попросив би тримати при собі масні погляди!
Крістал сказала, що їй подобаються масні погляди — і чи не могла б вона насолодитися ними уповні?
— Чи не міг би ти якось угамувати тих двох? — вимогливо спитав Ульман. — Якщо їм нецікаво, то мені дуже потрібна твоя розповідь. Навіщо було приводити розкішну блондинку на таку серйозну розмову? Як на мене, білявки — серйозна загроза суспільству.
— Не надто ввічливо, — ображено озвалася Крістал.
Ульман холодно глянув на неї.
— Єдина жінка, з якою я був увічливий, це моя мати, — повідав він їй.
Крістал сказала, що вельми здивована, що в нього взагалі була матір... А чи не померла, бува, та стара леді від розбитого серця?
— Заспокойтеся, — сказав я їм поквапно, бо Ульман починав уже лютувати.
Бікс тут же заявив: може б, вони трохи прогулялися з Крістал, поки ми з Ульманом знуджуватимемо один одного до смерті?
— Може б, ви вже замовкли? — гаркнув я, стукнувши кулаком по столу.
30
Арсен Люпен (