Толик зашарівся від утіхи. Похапцем сунув м’який пакет під пахву і помчав до трамвайної зупинки. Він міцно тримав пакет, боявся, щоб не загубити його.
Біля цирку Толика охопила тривога. Перед фотовітринами юрмилося багато людей. З трамваїв раз у раз виходили пасажири. Двірники згрібали брудний сніг у купи. «Кому ж віддати?..» Толик розгублено тинявся коло яскраво освітленого під’їзду. Раптом до нього підійшов високий чоловік у сірій смушевій шапці.
— Що Владик велів передати для мене? — запитав він, привітно всміхаючись.
— Оцей пакет, — відповів Толик і злякався. А раптом це не той чоловік! Він міцніше притиснув до себе пакет, пролепетав — А може, це зовсім не вам?..
— Мені,— засміявся чоловік. — Ти мені — пакет, а я тобі— карбованець. Так?..
— Так, — відповів Толик і побурячів.
Чоловік витяг з кишені карбованець.
— Піди в кіно, купи собі чогось смачного. А зараз їдь додому.
Чоловік балакав зовсім по-домашньому, немов рідний дядько. Навіть у трамвай посадив і помахав рукою на прощання.
— Вдадикові привіт передай!..
— Передам, — виглянув з площадки Толик. «Хороший дядечко, — подумав він, — певно, артист який-небудь».
Владика Толик зустрів у підворітті.
— О, активіст!.. Бач, як добре вийшло: повертаюся з наради, і ти вже тут. Передав?..
Толик поквапливо закивав головою.
— Ага… Смушева шапка… Хороший такий дядечко… І карбованця мені дав.
— Аякже!.. Працю треба винагороджувати.
Толик ще кілька разів їздив за дорученням Владика у різні райони міста. Передавав пакунки, записки. Привозив Владиковї теж пакунки і записки.
Копилка наповнювалася швидко. Тітка, як і раніше, опускала в неї гривеники за хороші оцінки; крім того, вона стала преміювати Толика і за хорошу поведінку. Всі молочні гроші теж потрапляли в темне собаче нутро.
Напередодні Нового року Владик запросив Толика до себе. Він помітно нервував, рився у шафі, писав щось дуже квапливо й сердито на столику з кривими ніжками.
— Хочеш трояк заробити? — спитав він раптом Толика, що присів на стілець. І одразу ж відповів сам: — Звичайно, хочеш… На ось, збігай до того, в смушевій шапці. Три карбованці… Ясно?.. — Він тицьнув Толикові в руки пакунок, загорнутий в цупкий папір, і записку… — Це важливі зразки. Одна нога тут, друга — там…
— Я тільки портфель однесу.
— Негайно треба… Катай з портфелем. Щодуху мчи!..
Владик назвав вулицю біля цирку і підштовхнув Толика до дверей.
Толик кулею вискочив у двір. У підворітті налетів на Мишка й Кешку, ловко перестрибнув через підставлену ногу і помчав до трамвайної зупинки.
— Утиль побіг здавати, хапуга!.. — Мишко раптом зірвався з місця. — Давай однімемо, щоб не задавався?!
Приятелі дружно затупали слідом за Толиком.
Толик біг не оглядаючись і лише у сквері помітив, що за
ним женуться. Та було вже пізно. Мишко з розгону штовхнув Толика кулаком у спину. Пакунок м’яко впав на асфальт… Кешка підкинув його ногою. Папір тріснув, і на чистий, ледь помокрілий сніг випали чотири димчасті шкурки. Хлопчаки сторопіли.
Хутро на шкурках вилискувало, як шовк, переливалося м’якими хвилями…
— Кажи, де вкрав? — учепився в Толика Мишко.
— Мені Владик дав, — злякано запхинькав Толик.
— Брешеш, гога нещасний!..
Біля дітей поставали перехожі. Сива моторна бабуся підійшла зовсім близько і докірливо погрозила Мишкові:
— Ось я тебе, розбійнику!.. І не соромно маленьких бити? А ще піонерський галстук носиш!..
Мишко хотів огризнутися, але над його вухом пролунав суворий бас:
— Це що тут у вас діється?..
Мишків комір опинився у сильній руці.
Він скосив очі: міліціонер…
Міліціонер оглянув дітей і схопив вільною рукою Кешку. Шкурки Кешка вже підняв; вони в нього були накручені на руках, як жіноча муфта.
— Дядечку, це мої шкурки… Мені Владик дав… і записку ось… — залопотів Толик.
Міліціонер міцніше затиснув дитячі коміри і коротко наказав:
— Ідіть за мною!..
Мишко примудрився вхопити Толика за рукав.
— Спробуй тільки втекти, гога нещасний… жаба… Я тобі…
Але Толик і не думав тікати; він покірливо дріботів поруч з Мишком.
У відділенні міліції в кімнаті для чергових тхнуло карболкою і помитою підлогою. Не зважившись сісти на стільці, хлоп’ята примостилися на підлозі біля батареї парового опалення.
Толик знову запхинькав.
— Реви… Ще не так заревеш!.. — Мишко вдарив себе по лобі.— Я знаю. Цей гога злигався з браконьєрами або контрабандистами. Я читав, буває таке…
Кешка посунувся ближче, зацікавлено глянув на Толика.