«Давно вже диявол оволодів однією жінкою, уродженкою італійського міста Мілана, — розповідається в старовинній книзі «Житіє святого Бернарда». — Диявол так її знівечив, що вона була схожа скоріше на потвору, ніж на жінку». (Інакше кажучи, ця жінка була нервовохвора і покалічена нервовими судорогами). Далі в старовинній книзі розповідається: «Обличчя цієї жінки було спотворене і шолудиве, очі косі і страшні; довгий язик висолоплювався з рота, що видихав сморід. Крім того, жінка часто скреготала зубами, нічого не бачила і не говорила. Вона була справжнім житлом диявола. Її повели в церкву святого Амбросія до святого Бернарда. Народ вірив, що ця свята людина врятує бідолашну.
Величезний людський натовп насунув з усіх боків. Святий Бернард наказав віруючим почати молитву. Сам же залишився біля вівтаря із священиками. Він зажадав, щоб до нього привели жінку. Але це не легко було зробити, бо диявол, який у ній сидів, щосили упирався, бив воротарів ногами, задкував, скалив зуби, намагався будь-що вирватися. Нарешті, з великими труднощами одержиму приволокли до вівтаря, де стояв святий Бернард. Жінка одразу ударила його ногою. Але святий і взнаки не дав, що помітив цей удар. Він став на коліна біля вівтаря і спокійно молився. Потім надів ризу і почав правити обідню. Під час обідні Бернард звертався до одержимої, хрестив її, благословляв святими дарами. При цьому диявол відчував такий біль, неначе його різали. Він огидно звивався, страшенно кривлявся, з такою силою скаженів у тілі бідолашної жінки, що всім було видно, як він мучиться. Святий прочитав молитву господню, потім підійшов до жінки, щоб напасти на ворога зблизька. Держачи дискос із святими дарами, він поклав його на голову жінки. Після того сказав дияволу: «Ось, мерзенний і проклятий дух, — ось твій суддя! Оця велика і незламна сила! Тепер стань супроти неї, якщо посмієш. Ось той, хто прийняв смерть заради нашого порятунку! Кажу ім'ям великого бога і влади його, яку ти добре знаєш, і наказую тобі, дух лукавий, негайно залишити тіло цієї раби божої і ніколи більше до нього не повертатись».
Під час промови святого Бернарда диявол одчайдушно кричав і терзав одержиму. Це ясно свідчило, що йому всупереч своєму бажанню доводиться покидати її. Зробивши цю першу спробу, святий Бернард повернувся до вівтаря і закінчив обідню. Коли ж диявола причастили, а диякон проголосив: «Мир усім», — народ відпустили додому. Тоді мир настав і для бідолашної одержимої: диявол покинув її зовсім, довівши цим непереборну силу «святого таїнства».
З цієї розповіді старовинної книги видно, що святий Бернард справді вплинув на хвору, нервову жінку, і вплинув тільки за допомогою слів. Відомо, що святий Бернард викликав до себе велику повагу. Йому вірили, а завдяки цій вірі його слова впливали на людей, особливо на хворих, так само як впливало на хворого Ахілла навіювання лікаря.
НАЙБІЛЬШЕ ЗЛО. ЗАПОДІЯНЕ ВІРОЮ В БІСА
Подібно до цього «виганяють злих духів» і теперішні начотчики, іноді вдало, іноді невдало, залежно від хвороби. Так діяв отець Марко, який «відчитував» хвору Василину Алексєєву в селі Ащепково. Так само впливав на кликуш і отець Іоанн Кронштадтський. А тисячу вісімсот років тому так само діяв Аполлоній Тіанський.
Кілька сот років тому віра в бісів держалась набагато стійкіше, ніж тепер. Мільйони людей були впевнені, що біси крутяться навколо кожної людини, чатують, підстерігають, спокушають, заповзають у людську душу, намагаються якнайдешевше купити її, щоб засадити потім у пекло. Казали, що з багатьма людьми такі жарти бісів удавалися.
Але от що особливо жахливо. Серед народу ходив поговір, що дехто з людей сам закликає до себе бісів і знається з ними. Багато чоловіків і жінок твердили, що до них справді приходив біс, і вони з ним розмовляли і мали справу. І в цьому признавалися цілком щиро, бо хворі, нервові люди того часу бачили у своїх видіннях те, про що вони думали. А кілька сот років тому в усіх країнах Європи віруючі і благочестиві люди найбільше думали про бісів і боротьбу з ними ради досягнення царства божого на тому світі. За це молились, про це говорили. Це ж проповідувалось у церквах і писалось у «священних» та інших книгах. Таким розмовам і вірі дуже сприяло тяжке життя того часу. Народ змучився, настраждався через війни і різні утиски з боку багатих і владних королів, князів, поміщиків та духовенства. Скинути гнобителів з своєї шиї не було сил. Мимоволі доводилося покладати надії на бога, а значить, і всіляко боротися з бісами. І багато людей хворіли на різні нервові хвороби. Раз у раз з являються «біснуваті» чоловіки і жінки. нервовохворі, істеричні, божевільні і напівбожевільні, всілякі кликуни і кликуші, Чимало було таких, що самі на себе зводили різні небувалі злочини, твердили, ніби вони чаклуни, відьми, перевертні, Наче вони літають на шабаш, поширюють причину і заразу, — словом, творять усе, щоб догодити бісам. Казали все це цілком щиро, точнісінько так, як і Ахілл щиро казав про свого біса.