Наразі, через низку причин, які ми обговорювали, зокрема дещо різні методи роботи, ми не вважаємо, що об’єднання наших патрулів принесе плоди. Однак, безумовно, скоординувати спільні зусилля таки варто. Тому ми продовжили термін офіційної амністії для вашої організації до кінця місії. З цієї ж причини ми готові запропонувати тимчасове призупинення заборони користування недержавними аеростатами.
Вона прокашлялася. «Ми у відчаї, — подумала. — Та зрештою, і ви теж».
— Ми готові надати для тимчасового користування два літальні апарати. Піднятися в повітря ви зможете, узгодивши з нами зручний маршрут і час. Це робиться для того, щоб підвищити ефективність у небі. Умови залишаються ті самі: всі плани обговорюються й узгоджуються заздалегідь. Окрім того, уся дослідницька робота стосовно методології полювання зводиться докупи. Скажіть, — вона відкинулася на стільці й метнула контракт на стіл. — Пістрявий уповноважив вас ухвалювати рішення такого штибу? Якщо так, то... що скажете?
Коли Айзек разом із Яґареком і Дерхан пхнули замшілі двері своєї тимчасової халупки біля залізниці й, виснажені, зайшли в її теплу сутінь, то не надто здивувалися, побачивши, що там на них чекав Лемюель Голуб.
Айзек був брудний і злий, як чорт. Голуб не виправдовувався.
— Я ж казав тобі, Айзеку, — промовив він. — Пахне смаленим — я валю. Але ось ти тут, живий-здоровий, от і чудово, а значить, наша угода в силі. Припустімо, ти і далі хочеш виловити малих виблядків. Тоді робиш усе, що скажу, в такому разі я зможу допомогти.
Дерхан люто блимнула на нього, але вихід злості не дала. Вона аж бриніла від передчуття. Кинула швидкий погляд на Айзека й насупилася.
— Ти можеш провести нас до Оранжереї? — врешті зважилася.
Вона стисло розповіла про імунітет Ради Конструктів до нападів глитайнетлі. Він із захватом слухав про те, як Рада розвернула стрілу підйомного крана за спиною нетлі й поховала ту під завалами сміття. Переповіла і те, що Рада Конструктів упевнена — нетлі ховаються в Оранжереї.
Далі Дерхан повідомила про орієнтовні плани дій.
— Сьогодні треба придумати, як виготовити шоломи, — додала вона. — А завтра... маємо бути там.
Очі Голуба задумливо звузилися. Хвильку поміркувавши, він почав малювати карту на пилюці.
— Оце — Оранжерея. Проникнути іуди можна п’ятьма основними способами. Один включає хабара, а ще два — найпевніше, убивство. Убити какта — така собі ідея, а підкуп — вельми ризиковано. Вони тільки й балакають про те, які вони незалежні, а насправді Оранжерея живе з Радґаттерової милості.
Айзек кивнув і глянув на Яґарека.
— А це означає, що там повно стукачів. Тому нам не варто дуже світитися.
Дерхан з Айзеком підсунулися ближче, спостерігаючи, як Лемюелеві закарлючки набувають сенсу.
— Тому зосередимося на інших двох і побачимо, як діло вигорить.
Після годинної балаканини Айзек ледь тримався. Він безперестанку клював носом і, притулившись підборіддям до плеча, пускав на комір слину. Втома заразила і Лемюеля з Дерхан, тож вони задрімали.
Як і Айзек, вони неспокійно крутилися вві сні, вкриваючись потом у спертому повітрі тісної хатини. Айзек спав гірше від усіх, декілька разів схлипував від спеки. Десь перед обідом устав Лемюель і побудив інших. Айзек прокинувся, вистогнуючи ім’я Лін. Від утоми й поганого сну він забув, що мав сердитися на Лемюеля. Він ледве тямив, що той взагалі був присутній.
— Я приведу нам компанію, — промовив Лемюель. — Айзеку, треба би зайнятися шоломами, про які казала Ді. Гадаю, нам знадобиться принаймні сім таких.
— Сім? — пробурмотів Айзек. — Кого ти збираєшся взяти? І куди зібрався?
— Як я вже казав, мені дещо спокійніше працюється із підмогою, — відповів Лемюель і холодно посміхнувся. — Тому я пустив чутку, що декому знадобиться охорона, і вже отримав декілька відгуків. Тепер треба оцінити кандидатів. І гарантую, до вечора приведу з собою чармета для шоломів. Це один із кандидатів, а як ні, то є в мене боржник у Нейтральній Зелені. Побачимося о... о сьомій, біля звалища.
І пішов. Дерхан підсунулася ближче до знесиленого від горя Айзека й обняла його. Він, мов дитина, запхинькав у дружніх обіймах; сон про Лін ніяк не йшов із голови.
Виплеканий кошмар. Гірка туга, що оселилася глибоко у свідомості.
Вартові загони ретельно припасовували відполіровані до дзеркального блиску металеві листи до стропів дирижаблів.
Перебудувати моторні відсіки чи гондоли — занадто марудна справа, вони просто запнули вікна цупкими чорними шторами. Пілот крутитиме штурвал наосліп, дослухаючись до команд офіцерів, що визиратимуть у прикріплені під кутом дзеркала через кормові вікна над гігантськими пропелерами.
Ретельно дібраний Пістрявим екіпаж супроводжувала на верхівку Штиря сама Стем-Фульхер.
— Гадаю, — звернулася вона до одного з капітанів Пістрявого, неговіркого Поробленого-чоловіка, чию ліву руку замінили на неспокійного пітона, якого він силкувався втихомирити, — ви знаєте, як керувати аеростатом.
Той мовчки кивнув. Еліза втрималася від зауваження стосовно протизаконності такої навички.
— Ви поведете «Честь Бейна», ваші колеги — «Аванк». Вартових попередили. Будьте уважні, в небі можуть бути й інші літальні апарати. Ми подумали, ви могли б почати сьогодні після обіду. До настання ночі цей хижак не активний, але вам, певно, хотілося б освоїтися з керуванням.
Капітан не відповів. Довкола нього члени екіпажу перевіряли оснащення, регулювали нахил дзеркал на шоломах. Чоловіки виконували все швидко й беземоційно. Вони здавалися спокійнішими, ніж вартові офіцери, яких Стем-Фульхер залишила внизу, в тренувальній залі, де вони вчилися цілитися, дивлячись у дзеркала, й стріляти через плече. Усе-таки люди Пістрявого познайомилися з нетлями раніше.
Вона також помітила, що кілька бандитів так само, як і один з її офіцерів, носили вогнемети — цупкі наплічники з нафтою під тиском, яка потім вистрілювала із сопла, спалахуючи на виході. І в тих, і в інших були оновлені моделі, гарячий струмінь із наплічника бив прямо назад.
Стем-Фульхер крадькома глянула на декількох дивовижних екземплярів серед команди Пістрявого. Важко було сказати, скільки органічного матеріалу ховалося під металевими кожухами Пороблених. Складалося враження повної заміни, пороблені тіла з точністю відтворювали людську мускулатуру.
Спершу здавалося, що від людини в них не залишилося майже нічого. Голови Пороблених були відлиті зі сталі. На штампованих металевих лицях — невблаганність. Під важкими бровами — безвиразні очі з каміння чи матового скла. Тонкі носи, міцно стулені губи й гострі вилиці вилискують, мов гладенький п’ютер. Ці обличчя явно створювалися для естетичного ефекту.
Стем-Фульхер збагнула, що це скоріше Пороблені, аніж дивовижні конструкти, коли глянула одному на потилицю. За прекрасною металевою маскою ховалося менш ідеальне людське обличчя.
Цю єдину органічну рису залишили. По краях незворушних металевих личин виростали, немов чуприна, дзеркала, прикріплені прямо перед справжніми, людськими очима Поробленого.
Голова була повернута на сто вісімдесят градусів, так що руки-пістолі та ноги й груди дивилися в один бік, людське лице — в інший. Пороблені ходили грудьми вперед, як і їхні непокалічені товариші. Вони крокували по коридорах, заходили у ліфт вельми переконливою людською ходою. Стем-Фульхер спеціально відстала від них на декілька кроків і спостерігала, як їхні людські очі зосереджено бігають туди-сюди, як стискаються губи у строгу риску, поки вони сканують коридор через дзеркала.
Вона бачила й інших, пороблених з тією самою метою, але простіше, економніше. Їхні голови приєднувалися до спини покрученою шиєю, на яку було невимовно боляче дивитися. Вони теж постійно гляділи у свої дзеркальні шоломи. Покороблені тіла рухалися бездоганно чітко, натреновані руки ідеально володіли зброєю. Було щось злегка відразливе в їхніх розслаблених, органічних жестах порівняно з важкими автоматизованими рухами їхніх ретельніше пороблених колег.