Яґарек дивився на блискучий рельєф дахів. Коли голова сповнювалася нічними жахіттями, а йому ставало страшно в передчутті побаченого, тоді розвертався й заглядав у дзеркала на шоломі. Також не припиняв стеження за розмитими обрисами нерухомої постаті внизу.
Айзек з Дерхан підтягнули Андрея ближче до мережі (знову з тією ж огидною м’якістю, неначе їх справді хвилювало, як він почувається). Під прицілом Дерхан Айзек знову зв’язав руки й ноги стариганя й міцно закріпив один з комунікаторських шоломів у нього на голові. На Андреєве обличчя він не дивився.
Шолом був готовий. На верхівці він мав три вхідні гнізда. До першого був під’єднаний інший шолом, від другого жмут дротів тягнувся до обчислювальних мізків і генераторів кризового двигуна.
Айзек витер з третього гнізда брудну дощову воду й встромив у нього грубий дріт, що виходив із чорного перебивача мережі, до якого був під’єднаний масивний кабель, що тягнувся аж до Ради Конструктів на південь від річки. Заряд міг перетікати з аналітичного мозку Ради в шолом Андрея крізь односторонній перемикач.
— Ось так, ось так, — напружено сказав Айзек. — Тепер нам просто потрібен довбаний Ткач.
Минуло ще півгодини дощу й визрівання нічних жахів, перш ніж запульсувало над дахами повітря і почувся монолог Ткача:
...ЯК ТИ І Я ДОМОВИЛИСЯ ТОВСТА ЛІЙКА ЗГУСТОК У ЦЕНТРІ ПАВУТИНИ МІСТА БАЧИТЬ ЩО МИ ЗІБРАЛИСЯ... — задуднів у головах кожного неземний голос, і з повітря до них, підтанцьовуючи, ступив величезний павук, на тлі якого вони відразу здалися крихітними.
Айзек кашлянув, полегшено видихнувши. У нього в голові гуло від святобливого страху, який викликав Ткач.
— Ткачу! — вигукнув він. — Допоможи нам, вже зараз! — Чоловік простягнув надзвичайній істоті останній комунікаторський шолом.
Андрей підвів погляд й відсахнувся, нажаханий. Очі вирячилися від підвищеного тиску, і його почало нудити. Старий почав сунутися до краю даху, як лише міг. Нелюдський страх штовхав його тіло на втечу.
Дерхан його впіймала. Він не зважав на її пістолет. Бранець не бачив нічого, крім гігантського павука, що нависав над ним та, повільно й зловісно рухаючись, дивився вниз.
Тримати старого виявилось неважко. Кволі м’язи безрезультатно смикались і напружувались. Дерхан перетягнула його назад й утримувала на місці.
Айзек на них не дивився. Він благально простягнув шолом Ткачеві.
— Нам треба, щоб ти це вдягнув, — сказав він. — Вдягни його, просто зараз! Ми можемо знищити їх усіх. Ти сказав, що допоможеш нам... полагодити павутину... будь ласка.
Дощ стукотів по твердій оболонці Ткача. Щосекунди одна-дві краплі шипіли й випаровувались від доторку до нього. Ткач продовжував говорити, як і завжди, нечутним бурмотінням, яке ні Айзек, ні Дерхан, ні Яґарек не розуміли.
Він простягнув гладенькі людські руки й одягнув шолом на сегментовану голову.
Айзек змучено заплющив очі від полегшення, тоді знову розплющив.
— Не знімай, — прошипів він. — Закріпи його!
Елегантно рухаючи пальцями, неначе майстерний кравець, павук послухався.
БУДЕШ ТЕКТИ-ПЕРЕТІКАТИ... — провадив далі свою нісенітницю — ...МИСЛЕНЯТА ПОТЕЧУТЬ ПО ХИТКОМУ МЕТАЛУ Й ЗМІШАЮТЬСЯ В ГУЩИНІ В ТРЯСОВИНІ ТРЕМТЛИВО ТРІПОТІТИМУТЬ ТРІСКОТІТИМУТЬ БУРХЛИВІ БУЛЬБАШКИ МОЗКУ Й МЕРЕЖИВО ВСЕ ЙДЕ І ЙДЕ І ВЕДЕ ЙОГО МАЙСТЕР МАЙСТЕРНИЙ...
Поки Ткач продовжував наспівувати свої незрозумілі, мовби сон, вислови, Айзек побачив, як під його жахливою щелепою заклацнулась остання застібка шолома. Тоді чоловік увімкнув перемикачі, що відкривали клапани в шоломі Андрея, а відтак пересунув у певній послідовності важелі, які на повну потужність запустили аналітичні обчислювачі й кризовий двигун, і відійшов.
По зібраній на даху машинерії пробіг неймовірний струм.
На якусь тиху мить здавалося, що навіть дощ припинився.
З усіх з’єднань бризнули іскри розмаїтих, надзвичайних кольорів.
Масивна силова дуга нараз повністю знерухомила Андрея. Його тіло ненадовго засвітилося. Обличчя перекосилося від шоку й болю.
Айзек, Дерхан і Яґарек нерухомо за ним спостерігали.
Батареї спрямували маси заряджених частинок по химерній мережі, потоки потужності й оброблені накази почали взаємодіяти у складних контурах зворотного зв’язку — розгорнулася неймовірно швидка драма фемтоскопічного масштабу.
Комунікаторський шолом запрацював, висмоктуючи виділення свідомості Андрея та збільшуючи їх потоком тавматургонів і струму. Вони зі швидкістю світла пролетіли мережею й полинули до оберненої лійки, яка мала безгучно транслювати їх в ефір.
Але вони були вже не такими, як на вході.
Їх обробило, прочитало, перетворило на математичні дані стукотіння крихітних клапанів і перемикачів.
За якусь крихітну мить у мережу ввірвалися ще два потоки енергії. Один являв собою виділення свідомості Ткача, передані через шолом, який той одягнув. Менш ніж за секунду за ним до мережі іскристо додався потік Ради Конструктів, що приплинув, звивисто мандруючи вулицями по грубому кабелю аж зі звалища Сірого Меандру, та крізь мережеві клапани проник у шолом Андрея.
Айзек вже бачив колись, як глитай-нетлі стікали слиною, водячи язиками по тілу Ткача. Він бачив, як вони тішились, але не наїдалися.
Хвилі свідомості виходили з усього тіла Ткача, зрозумів він тоді, однак вони не були подібні на хвилі інших розумних рас. Глитай-нетлі охоче облизувалися, відчували смак... але поживи не отримували.
Ткач випромінював безперервні, незрозумілі, монотонні потоки думок. У його свідомості не було рівнів, не було его, яке контролювало базові функції, не було тваринної кори, яка би фокусувала думку. У Ткача не було снів уночі, не було прихованих сигналів від потаємних закапелків свідомості, не було ментального очищення від накопиченого сміття — процесу, необхідного для впорядкованого мислення. Для Ткача сни і свідомість були єдині. Він бачив у снах стан усвідомлення, й усвідомлення було для нього сном. Це був нескінченний незбагненний бульйон образів, бажань, міркувань та емоцій.
Для глитай-нетель це було неначе пінка на ігристому спиртному напої. Вона п’янила й тішила, але в ній не було організованості, не було основи. Не було сутності. Такими снами вони живитися не могли.
Неймовірні шквали й пориви свідомості Ткача побігли дротами у вигадливі двигуни.
Відразу за ними туди попрямував потік часток із мозку Ради Конструктів.
На цілковиту противагу анархічному вірусному рейваху, що спричинився до її появи, Рада Конструктів думала з холодною точністю. Концепції зводилися до множини перемикачів «увімкнути-вимкнути». Це був бездушний соліпсизм, у якому інформація оброблялася без таких ускладнень, як потаємні бажання чи пристрасті. Прагнення до існування і примноження, позбавлене будь-якої психології; логічна й мимоволі нескінченно жорстока свідомість.
Для глитай-нетель вона була невидимою — думка без підсвідомості. Це було м’ясо без жодного смаку чи запаху, порожні думко-калорїї, які неможливо було сприйняти за їжу. Як попіл.
Свідомість Ради влилася в двигун — і на мить закипіла хаотична робота машини, котрій зі звалища надходили накази, в яких Рада намагалася отримати інформацію у відповідь і взяти контроль над двигуном. Але перебивач мережі працював надійно. Потік частинок був можливий лише в одному напрямку.
Він асимілювався, проходячи крізь аналітичну машину.
Було виконано необхідні умови. Клапанами пробігайся складні інструкції.
За сьому частку секунди почалися швидкі операції обробки.
Машина вивчила форму першого вхідного потоку X, ментальне відображення Андрея.
Два підрядні процеси водночас пробіглися трубками й дротами. «Змоделювати форму вхідного потоку Y», — наказав один із них, і машини створили модель надзвичайного ментального потоку Ткача; «Змоделювати форму вхідного потоку Z» — і вони зробили те ж саме з потужними, колосальними хвилями мислення Ради Конструктів. Не враховуючи масштабу виходу даних, аналітичні машини зосередилися на парадигмах, на формах.