На жарт ніхто не відреагував. Він кахикнув і продовжив:
— Тож, тут така штука... гм... Подумав, може, хто бажає завітати до мене й короткочасно допомогти мені в роботі: показати парочку польотів, дозволити мені зробити кілька зображень крил. — Він потрусив рукою Лін, в якій вона стискала камеру. — Звісно, я заплачу. Був би дуже вдячний за допомогу.
— Що ти робитимеш? — Голос належав одному з ґаруд в першому ряді. Інші повернули до нього голови. «Цей у них за головного», — подумала Лін.
Айзек уважно глянув на того.
— Що робитиму? Ви про...
— Я про те, нащо тобі фотки? Що ти задумав?
— Це... ну... дослідження про природу лету. Розумієте, я вчений і...
— Фігня з-під коня. Як ми знатимемо, що ти не повбиваєш нас?
Айзек здивовано смикнувся. Ґаруди згідливо закивали й закаркали.
— На біса мені вас убивати?
— Просто відвали, містере. Ніхто тут не хоче тобі допомагати.
В юрбі пробігло ніякове перешіптування. Вочевидь, деякі із присутніх все ж готові були взяти участь. Однак ніхто не насмілився суперечити високому ґаруді зі шрамом через усі груди, який щоразу брав слово.
Лін глянула на Айзека й побачила, як у того повільно відкривається рот. Він намагався переграти ситуацію. Вона помітила, як він поліз рукою в кишеню й відсмикнув її назад. Якби він отак зразу почав світити грішми, запідозрили б, що він шахрай.
— Слухайте, — почав він нерішуче. — Я й не думав, що з цим буде якийсь клопіт...
— Може, це правда, може, й ні. Може, ти взагалі з варти. — Айзек зневажливо пхикнув, але здоровий ґаруда продовжив так само глумливо: — Може, це банди вбивць знайшли спосіб підібратися до нас, хлопчиків-горобчиків. «Просто проводимо експерименти...» Так-от, нас це не цікавить, дякую дуже.
— Знаєш, — відповів Айзек, — я розумію, вас насторожують мої наміри. Тобто ви мене геть не знаєте і...
— Ніхто з нас із тобою не піде, містере. Все просто.
— Я добре заплачу. Готовий давати шекель у день кожному, хто готовий прийти до мене в лабораторію.
Кремезний ґаруда зробив крок уперед і загрозливо штовхнув Айзека в груди.
— Хочеш розпанахати нас у своїй лабораторії й подивитися, звідки крильця ростуть?
Інший ґаруда сахнувся назад, промовивши:
— Ти з твоєю жучкою хочете покремсати нас на шматки?
Айзек запротестував і спробував заперечити обвинувачення. Він відвернувся й оглянув юрбу.
— Я правильно розумію, що цей джентельмен говорить за вас усіх, чи, може, хтось усе-таки хоче заробити шекель в день?
Почулося перешіптування. Ґаруди ніяково перезирнулися між собою. Великий ґаруда попереду заговорив, розмахуючи руками. Він розлютився не на жарт.
— Я говорю за всіх! — він розвернувся й поволі оглянув побратимів. — Може, хтось дума інакше?
Запала тиша, і наперед вийшов молодик.
— Чарлі, — він звернувся просто до самоназваного лідера. — Шекель — це нормально так бабок... Хай парочка наших піде розвідає, пересвідчиться, що там все чисто, по-доброму...
Ґаруда на ім’я Чарлі підійшов до того, який говорив, і з розмаху вліпив йому кулаком у лице.
Усі дружно зойкнули. Сум’яття крил і пір’я знялося в повітря, й сонми ґаруд кинулися врозсип з даху. Деякі, коротко покружлявши, вертались і сторожко спостерігали, а багато інших щезли десь на горішніх поверхах чи в інших будівлях або шугнули геть у безхмарне небо.
Чарлі навис над своєю оглушеною жертвою, яка впала на одне коліно від удару.
— Хто тут головний? — вибухнув отаман пронизливим пташиним криком. — Хто головний?
Лін смикнула Айзека за сорочку й потягла назад до дверей. Айзек упівсили пручався. Був явно збентежений тим, до чого призвела його пропозиція, але водночас було страшенно цікаво подивитися на сутичку.
Ґаруда на землі глянув угору на Чарлі.
— Ти головний, — прошепотів він.
— Я — головний. Я головний, бо піклуюсь про тебе, так? Я роблю все, щоб ти був у порядку. Хіба ні? А що я тобі завжди кажу? Тримайся осторонь від плазунів! І тримайся якнайдалі від антропоморфів. Вони найгірші, вони порвуть тебе на клапті, відірвуть крила й уб’ють! Не вір нікому з них! Включно з он тим товстосумом.
Уперше за всю тираду він підвів очі й поглянув на Айзека з Лін.
— Ви! — крикнув він і вказав на Айзека. — Шуруйте звідсіля, доки я не показав, як це літати... просто вниз!
Лін помітила, як Айзек відкрив рот для нового примирливого виправдання. Вона роздратовано тупнула ногою й уперто потягла його до дверей.
«Навчися вже в біса розуміти ситуацію, Айзеку. Пора йти», — розлючено жестикулювала Лін, поки вони спускалися сходами.
— Та дійшло до мене, дійшло!
Він роздратовано тупав сходами без жодних нарікань цього разу. Наростаючий гнів і замішання додавали йому сил.
— Просто не розумію, — продовжив він, — якого біса вони так вороже налаштовані...
Лін роздратовано повернулася до нього. Вона заступила йому путь.
«Бо вони ксенії, а ще бідні й налякані, ідіоте, — повільно жестикулювала вона. — А тут якийсь кнур приходить у Розхлюп, вимахуючи купюрами, заради Джаббера, — місце далеко не райське, але все, що у них є, — і хоче, щоб вони покинули його без жодних пояснень. Здається мені, що Чарлі абсолютно має рацію. У такому місці треба когось, щоби за всім наглядав. Була б я ґарудою, я його послухала б, точно тобі кажу».
Айзек втихомирився, навіть здавався дещо присоромленим.
— Ясно, Лін. Я розумію, про що ти. Треба було все розвідати спочатку, запитатися в когось, хто тут все знає чи...
«Так, і тобі вдалося все зіпсувати. А тепер вже пізно...»
— Дуже дякую, що уточнила... — Він насупився. — А щоб йому, блядь. Я все просрав, так?
Лін промовчала.
По дорозі назад вони майже не розмовляли. За ними спостерігали з відчинених дверей та вікон із пляшкового скла.
Коли пара проходила над смердючою канавою з нечистотами і гниллю, Лін повернулась і кинула погляд на півзруйновані висотки. Виднівся плаский дах, на якому вони недавно стояли.
За ними, кружляючи в повітрі, тяглася зграйка молодих ґаруд. Айзек озирнувся й прояснів, але ґаруди трималися віддалік і з висоти показували непристойні жести.
Айзек з Лін прошкували вгору Пагорбом Водуа до міста.
— Лін, — промовив Айзек після хвилин мовчання. В голосі чувся сум. — Ти сказала там, що якби була ґарудою, то дослухалася б до нього, так? Але ти не ґаруда, ти хепрі... Коли ти покидала Кінкен, певно, знайшлося чимало охочих порадити тобі залишатися, не довіряти людям і так далі... А річ у тому, Лін, що ти їх не послухала, правда ж?
Лін замислилась, але не відповіла.
Розділ чотирнадцятий
— Давай, моя маленька, моя повзуча, моя крихітко. З’їж щось, заради Джаббера.
Гусінь байдуже лежала на боці. Її обвисла шкіра час від часу пульсувала, і вона махала головою, шукаючи поживу. Айзек квоктав над нею, бурмотів до неї, штрикав її патичком. Вона ворушилась від незручності, а відтак знову затихала.
Айзек випрямився й відкинув патичок убік.
— Тоді в мене не залишається на тебе надії, — оголосив він повітрю. — Я старався.
Він відійшов од маленької коробки із загниваючими купками харчів.
На припіднятій платформі складу все ще стояли нагромаджені клітки; все ще звучала різноголоса симфонія клекоту, шипіння й пташиних криків; однак запас істот значно зменшився. Багато загонів і кліток лежали відкритими й порожніми. Залишалося менше половини тієї кількості, що була з самого початку.
Деяких об’єктів своїх експериментів Айзек втратив через хвороби, деяких — унаслідок внутрішньо- і міжвидової боротьби, деяких — через власні досліди. Кілька нерухомих тілець були пришпилені в різних позах до дощок уздовж проходу. На стінах висіли численні ілюстрації. Рисунків крил і польоту стало в рази більше, ніж було спочатку.