Айзек обережно взяв звіт Сакрамунді з Яґарекових рук і поклав назад на полицю. Відкривши шухляду в столі, витяг звідти креслення.
Він поклав його перед Яґареком, відтак, повагавшись, легенько відсунув.
— Яґу, друже, — промовив учений, — мені треба знати. Це вже закрите питання? Ти... задоволений? Переконався? Бо якщо збираєшся учварити щось із Крутнем, Джаббер збав, повідом мене негайно, і я скажу тобі «папа»... і — «мої співчуття».
Він вдивлявся в Яґарекове лице довгим тривожним поглядом.
— Я почув, що ти сказав, Ґрімнебуліне, — помовчавши, відповів ґаруда. — Я поважаю тебе. — Айзек сухо усміхнувся. — Я згоден із тим, що ти говорив.
Айзек вже було зібрався відповісти, та Яґарек з якимось меланхолійним спокоєм дивився у вікно. Він якийсь час постояв із відкритим ротом, та врешті знову заговорив:
— Нам, ґарудам, відомо про Крутень. — Він замовкав перед кожним реченням. — Він побував і в Цимеку. Ми його називаємо «ребех-лайхнар-х’к». — Слово вилетіло з різкою модуляцією, мов у сердитого птаха. Яґарек подивився Айзекові у вічі. — «Ребех-сакмай» — це Смерть, «сила, що веде до кінця». «Ребех-кавт» — це Народження, «сила, що дає початок». Вони були Першородними Близнюками, народжені в світовій утробі, після її союзу зі своїм сном. Однак була і... болячка... пухлина, — ґаруда замовк, обдумуючи правильне слово, — в земному череві разом із ними. «Ребех-лайхнар-х’к» вирвавсь із земної утроби після них, а може, й одночасно, чи навіть до. Це... — він замислився, намагаючись перекласти, — «злоякісний єдиноутробний брат». Його ім’я означає: «сила, що їй не можна довіряти».
Яґарек, не вдаючись до наспівного шаманського речитативу, розповідав свою бувальщину рівним беземоційним тоном ксентрополога. Він широко розтулив дзьоба, різко закрив його, а потім знову відкрив.
— Я вигнанець, ренегат, — продовжив Яґарек. — Певно... воно й не дивно, що я можу відвернутися від традицій... Але я маю знати, коли повернутися до них лицем. «Лайхні» означає «довіряти» і «тісно зв’язувати». Крутневі не можна довіряти, не можливо і втримати його на повідку. Він нестримний. Я знав це ще з перших історій. Та в моєму... Я... Мене розбирає нетерплячка, Ґрімнебуліне. Можливо, я зашвидко звертаюся до тих речей, що раніше викликали лише відразу. Це... складно. Складно животіти між двох світів... і не належати до жодного. Однак ти змусив мене згадати те, що я завжди знав. Так ніби ти був старійшиною мого клану. — Остання довга пауза. — Дякую.
Айзек повільно кивнув.
— Нема за що... Мені аж відлягло, коли ти все розповів, Яґу. Навіть важко описати. Давай ні слова більше про це. — Він гмукнув і ткнув пальцем у креслення. — Я маю тобі показати щось неймовірне, друже мій.
У припорошеному світлі під Айзековою платформою майстер із фірми Оріабена, орудуючи викруткою і паяльником, колупався в нутрощах зламаної прибиральної машини. Він і далі хвацько висвистував якусь бездумну мелодійку.
Голоси згори доносилися до нього невиразним глухим бурмотінням, інколи надтріснутим вигуком. Чоловік здивовано глипав угору на цей другий голос, але відразу вертався до роботи.
Швидкий огляд механізмів вбудованої аналітичної машини конструкта підтвердив попередній діагноз. Окрім звичайних вікових проблем, як-то тріснуті шарніри, іржа й зношена щетина, котрі він швиденько підлатав, конструкт постраждав ще й від якогось вірусу. Неправильно просунута перфокарта чи зміщена шестерня глибоко в паровому обчислювачі призвела до того, що певний набір інструкцій повторювався, кружляючи в безкінечній петлі. Дії, що мали би виконуватися рефлекторно, тепер ретельно обмірковувалися, в намаганні конструкта видобути більше інформації чи більш вичерпних команд. Захопленого парадоксальними командами чи надлишком даних конструкта-прибиральника розбив параліч.
Механік іще раз глянув на другий поверх. На нього не звертали уваги.
Серце затріпотіло від хвилювання. Віруси бувають різної форми. Одні просто зупиняють роботу машини. Другі змушують механізми виконувати дивні безглузді завдання, як результат новозапрограмованого погляду на звичну інформацію. А треті, прекрасним взірцем яких став цей вірус, паралізують конструктів і змушують тих повторно перевіряти власні базові поведінкові програми.
Їх спантеличувала рефлексія. Зародки самосвідомості.
Майстер потягнувся до ящика й, узявши жменю перфокарт, перетасував їх зі знанням діла. Прошепотів молитву і заходився працювати.
Пальці мелькотіли з разючою швидкістю, відкручуючи різноманітні клапани й коліщатка. Потім підняли захисну ляду на зчитувальному пристрої. Далі він перевірив, чи достатньо в генераторі тиску, щоб привести в дію приймальний механізм металевого мозку. Коли конструкт увімкнеться, програми завантажаться у пам’ять і актуалізуються в його процесорах. Він хутко просовував у отвір то одну, то іншу карту. Майстер чув, як стрекотливо обертаються підпружинені зубчики уздовж негнучкої пластини, потрапляючи в маленькі отвори й переходячи в команди чи інформацію. Він робив паузу і, пересвідчившись, що всі дані завантажені правильно, вставляв наступну карту.
Він тасував свою маленьку колоду, мов картонний шулер. Під кінчиками пальців лівої руки дрібно посмикувалася аналітична машина. Він обмацав усе в пошуках хиби, зламаного зубця чи зашкарублої, погано змащеної деталі, що перепиняли б роботу програм. Але таких не виявилося. Чоловік не зміг утримати переможного шепотіння. Конструктів вірус був виключно результатом інформаційного збою, а не зламаного апаратного забезпечення. Це означало, що карти, якими він частував машину, будуть прочитані, а команди й дані завантажені в складний мозок машини.
Запхавши кожну ретельно обрану перфокарту в слот, кожну — в суворо визначеному порядку, він набрав коротку послідовність цифр на пронумерованих кнопках, приєднаних кабелями до аналітичної машини конструкта.
Майстер закрив ляду і склав конструктове тіло докупи. Загвинтив на місце шурупи. Руки на мить затрималися на заціпенілому тулубі. Відтак чоловік підняв його і поставив на ноги, а далі пішов збирати інструмент.
Чоловік вийшов на середину кімнати й гукнув:
— Е-е... Даруйте, хазяїне!
Після короткої паузи згори прогуркотів Айзеків голос:
— Що там?
— Я вже закінчив. Більше проблем не має бути. Скажіть панові Серачіну додати палива в бойлер, а потім увімкнути цього милого пилезбірника. Гарні модельки, ці ЕКВ-шки.
— Ага, непогані, — була відповідь.
Айзек сперся на перила.
— Ще щось переказати? — нетерпляче продовжив він.
— Ні-ні, це все. Ми надішлемо панові Серачіну рахунок протягом тижня. Па-па.
— Бувайте. І дякую вам.
— Прошу, сер, — почав було чоловік, та Айзек уже зник з очей. Майстер повільно пішов до виходу. Він відчинив двері й озирнувся туди, де в сутінках великої кімнати ницьма лежав вилікуваний конструкт. Ремонтник злодійкувато стрільнув очима вгору і, пересвідчившись, що Айзек не бачить, зобразив руками якийсь символ на подобу зімкнутих кілець.
— Хай буде вірус, — прошепотів він і вийшов зі складу на осоння.
Розділ двадцятий
— Що це таке? — запитав Яґарек. Тримаючи діаграму, він схилив голову набік, достоту як птах.
Айзек взяв у нього аркуш і перевернув.
— Це, друже мій, кризовий провідник, — велично мовив Айзек. — Чи принаймні його прототип. Сраний тріумф прикладної кризової фізико-філософії.
— Що це? Що він робить?
— Ну, дивись. Ти розміщуєш те, з чого хочеш... черпати, ось сюди, — він вказав на схематично намальований скляний ковпак. — Тоді... ну, тут йдеться про складну науку, але ідея... зараз сформулюю.
Він побарабанив пальцями по столу.
— В бойлері підтримується дуже висока температура, і він приводить в дію набір взаємопов’язаних двигунів ось тут. Ось у цьому зібрано сенсорні пристрої, які можуть визначати різні види енергетичних полів — теплове, електростатичне, потенційне; тавматургічні сліди — і виводити їх у математичній формі. Тоді, якщо не помиляюся щодо об’єднаного поля, а я не помиляюся, всі ці енергетичні форми являють собою різні прояви кризової енергії. Тож завдання аналітичного двигуна ось тут — обчислити наявне кризове поле, врахувавши різні інші наявні поля.