— Проект не давав результатів так швидко, як того хотіли спонсори, розумієте? Вони... втрачали терпіння... Вони думали про різне практичне застосування... військове, психовимірне... але нічого не вдавалось. Піддослідних неможливо було зрозуміти, справа не рухалась, і... і їх неможливо було контролювати, вони були занадто небезпечні... — вона заговорила голосніше й підняла очі, все ще плачучи. На мить вона зупинилась, а тоді продовжила, вже тихіше.
— Можливо, нам би щось удалось, але це забирало забагато часу. А тоді... люди з грішми, мабуть, почали нервувати. Тож керівник проекту сказав нам, що все скінчилось, що екземпляри знищено, але це була брехня... Всі це знали. Розумієте, це ж був не перший проект... — Айзек і Дерхан вирячили очі, але промовчали. — Ми вже виявили один надійний спосіб на них нажитися...
Вони, мабуть, продали їх тому, хто найкраще заплатив... тому, хто міг використати їх заради наркотику... Таким чином спонсори могли відбити гроші, а керівник міг займатися проектом сам, співпрацюючи з наркоторгівцем, якому він їх продав. Але це неправильно... Неправильно, що уряд заробляє на наркотиках, і неправильно, що вони вкрали наш проект... — Барбл припинила плакати. Візитери просто сиділа і просторікувала. Вони дали їй виговоритися.
— Інші збиралися покинути це просто так, але я розізлилась... Не дарма ж я наглядала за тим, як вони вилупилися, вивчила усе те, що мала вивчити. А тепер їх просто мали... використати, щоб якийсь злочинець на них нажився...
Дерхан ледве могла повірити в таку простодушність. Тож це була Бенова інформаторка. Дурна вчена, яка образилась, що вкрали її проект. За це вона видала інформацію про нелегальні оборудки уряду і сама накликала на свою голову гнів варти.
— Барбл, — знову сказав Айзек, цього разу значно тихіше і спокійніше. — Що вони таке?
Маджеста Барбл підвела очі й подивилась на нього. Вона здавалась трохи божевільною.
— Що вони таке? — здивовано повторила вона. — Істоти, що втекли? Проект? Що вони таке? Це глитай-нетлі.
Розділ тридцять перший
Айзек кивнув, так ніби це йому щось сказало. Він уже було зібрався спитати ще, та вона вже на нього не дивилася.
— Я знала, що вони втекли. Як тільки почалися ці сни, розумієте? — промовила вона. — Відчула, що вони на волі. Не знаю, як саме їм це вдалося, але скидається на те, що не варто було їх продавати. Лайно ідея. — У голосі її дрижав відчайдушний тріумф. — А тому Вермішанк усрався.
Зачувши ім’я, Айзек смикнувся. «Ну звісно, — спокійно міркувала якась частина розуму. — Не дивно, що він теж доклав руку». Інша частина ж просто горлала. Нитки, що складали плетиво його життя, душили, немов сітка.
— А яким боком Вермішанк сюди? — обережно спитав він і побачив, як на нього уважно глянула Дерхан. Прізвище нічого їй не говорило, однак жінка відчула зацікавлення в Айзековому голосі.
— Він наш начальник, — здивовано відповіла Барбл. — Керівник проекту.
— Таж він біотавматург, не зоолог, не теоретик... Чому його призначили?
— Біотавматургія — його спеціалізація, але не єдина. Він перш за все адміністратор. Завідує усім, пов’язаним із біонебезпекою: поробництво, експериментальна зброя, організми-мисливці, хвороби...
Вермішанк був завідувачем підрозділу точних наук у Новокробузонському університеті. Висока, престижна посада. Очевидно, що хтось недружньо налаштований до уряду навряд чи удостоївся б такої честі. Айзек усвідомив, що недооцінив зв’язки Вермішанка з Парламентом, що той не просто підлабузник.
— Вермішанк спродав...глитай-нетель? — запитав Айзек.
Барбл кивнула. Надворі піднявся вітер, загупали, заскрипіли віконниці. Пан Ікс роззирнувся в пошуках джерела шуму. Інші не зводили погляду з Барбл.
— Я підтримувала зв’язок із Флексом, бо вважала, що це неправильно, — сказала вона. — Але дещо сталося. Нетлі вирвалися на волю. Один бог зна, як.
«Я знаю, як, — похмуро гадав Айзек. — Через мене».
— Ви розумієте, що це означає? На нас усіх ведеться полювання. А вартові читали «Безтямного бродягу» і... подумали, що Флекс якимось чином із цим пов’язаний. А якщо запідозрили Флекса, то скоро... скоро запідозрять і мене. — Барбл знову почала скиглити, а Дерхан з огидою відвернулася, думаючи про Бена.
Пан Ікс підійшов до вікна зачинити віконниці.
— Тож дивіться... — Айзек намагався впорядкувати думки. Хотілося поставити тисячі питань, але одне було нагальне. — Докторе Барбл... як їх зловити?
Барбл підвела на нього очі й мовчки похитала головою. Потім глянула між Айзеком і Дерхан, що нависли над нею, мов стурбовані батьки, повз Лемюеля, що стояв збоку й старанно її ігнорував. Очі жінки знайшли пана Ікс, який саме стояв біля вікна. Він устиг легенько прочинити його й потягся затраснути віконниці.
Він стояв стовпом, дивлячись у вікно.
Маджеста Барбл визирнула через його плече на брикливі згустки опівнічних барв.
Її очі раптом застигли. Голос умовк.
Щось гупало у вікно, намагаючись пробитися до світла.
Барбл підвелася. Лемюель, Айзек і Дерхан тут же ж пурхнули до неї, стурбовано питаючи, що не так, неспроможні зрозуміти її переляк. Тремтяча рука вказувала на паралізованого пана Ікс.
— О Джаббере... — прошепотіла вона. — Святий Джаббере, воно знайшло мене, спробувало на смак...
А потім вона заверещала і крутнулася на підборах.
— Дзеркало! — вигукнула вона. — Дивіться в дзеркало!
У її тоні була певна командна владність, і всі послухалися. Вона говорила так відчайдушно-безапеляційно, що ніхто не наважився піддатися інстинкту й озирнутися.
Усі четверо вп’ялися очима в дзеркало над пошарпаною софою. Стояли, немов прибиті.
Пан Ікс задкував, бездумно тягнучи ноги, як зомбі.
За ним хвилювалася злива темної барви. Страхітливі тіні стискалися й бгалися, щоб протиснути складки органічної тканини й численні суглоби крізь маленьке віконце. Тупа безока голова просунулася через отвір і повільно роззирнулася. Жахливе дійство здавалося присутнім неймовірними огидними пологами. Істота, що мріла з-за шибки, скорочувалася, пульсувала в непомітних, неможливих напрямках. Від натуги створіння мерехтіло, пропихаючи переливчастий тулуб крізь отвір; темні кінцівки впиралися у віконну раму.
За склом, лопочачи, миготіли напівстулені крила.
Зненацька істота налягла на вікно, і те не витримало. Почувся лише короткий сухий звук, ніби з кімнати висмоктали повітря. По долівці розбризкалися дрібні осколки.
Айзек дивився незмигно і дрижав.
Краєм ока побачив Дерхан, Лемюеля й Барбл у подібному стані. «Безумство якесь! — думав він. — Треба звідси тікати!» Він випростав руку й потяг Дерхан за рукав, пробираючись до дверей.
Барбл ніби спаралізувало. Лемюель теж потяг її до виходу.
Жоден не здогадувався, чому вона наказала дивитися в дзеркало, та жоден не смів озирнутися.
Відтак, ступаючи нетвердою ходою до дверей, вони знову завмерли, бо істота в кімнаті випросталася.
Раптовим рухом, немов розпукується квітка, вона встала й заповнила собою дзеркало, а всіх присутніх — жахом.
Вони дивилися в спину пана Ікс. Той стояв і витріщався на візерунки на крилах, що мінилися з гіпнотичною швидкістю; пігментні клітини пульсували під шкурою у незвіданих вимірах.
Пан Ікс відступив, щоб краще розглянути крила. У дзеркалі його лице не відображалося.
Глитай-нетля взяла чоловіка в невидимі лабети.
Вона була вища від ведмедя. Віхоть гострих хрящових відростків квітнув з її боків, мов темні батоги, що хльоскали й тягнулися до пана Ікс. Інші кінцівки, менші, гостріші, гнулися, як пазурі.