На якусь найкоротшу мить він не впізнав те, що витягнув. Крихке, майже невагоме, воно здавалося старим пергаментом, мертвим листям. Але коли він придивився у слабкому сірому місячному світлі, то побачив, що це була пара крилець хепрі.
Айзек видушив якийсь звук, багатостраждальний, шокований видих. Очі розширилися від невимовного жаху.
— О ні, — сказав він, глибоко дихаючи від страху. — О ні, о ні, о ні, ні, ні...
Крильця зігнули й скрутили, зруйнувавши крихку тканину. Вони полущились великими напівпрозорими грудочками. В Айзека тремтіли пальці, коли намагався їх розрівняти. Пучками він торкнувся понівеченої поверхні, а відтак протяжно завив, тримаючи одну зболену ноту. Він розкрив конверт і видобув один аркуш зігнутого паперу.
Текст був друкований, угорі виднілася емблема, схожа на шахівницю. Читаючи лист, Айзек заплакав.
«Примірник 1: Драглиста Діра (інші доставити у Борсукову Драговину, Салакуські Поля)
Пане Ден дер Ґрімнебуліне,
Хепрі не можуть видавати звуків, однак за хемікатами, які вона випускає, і за тремтінням її жучиних ніжок я роблю висновок, що видалення цих безглуздих крилець стало для Лін надзвичайно неприємним досвідом. Не сумніваюся, що вона би пручалась і рештою тіла, якби ми не прив’язали ту сучу комаху до стільця.
Щасливчик Ґазід може передати Вам це повідомлення, оскільки саме завдяки йому відбулося Ваше втручання.
Я виявив, що Ви намагаєтесь втиснутись у ринок сон-трути. Спершу я думав, що Ви купили всю ту труту в Ґазіда для особистого використання, але той дурень у своїй безтямі зрештою обмовився про Вашу гусінь у Борсуковій Драговині, і я зрозумів увесь масштаб Вашої схеми.
Звісно, Ви б ніколи не отримали високоякісний продукт із нетлі, яку вигодували трутою, призначеною для людей, але Ви б могли брати нижчу ціну за свій гірший продукт. У моїх інтересах — щоб усі мої клієнти залишалися гурманами. Я не потерплю конкуренції.
Як я виявив пізніше, Ви, що й можна було очікувати від профана, не змогли проконтролювати свою довбану нетлю. Через Ваш брак компетентності Ваша недогодована личинка втекла й звільнила інших. Треба ж бути таким дурнем.
Ось мої вимоги. По-перше, Ви повинні негайно мені здатися. По-друге, Ви повинні повернути залишки сон-трути, які Вам передав Ґазід і які Ви фактично в мене вкрали, або виплатити мені компенсацію (сума буде погоджена додатково). По-третє, Ви повинні негайно зайнятися виловом моїх виробників сон-трути, а також Вашого недолугого екземпляра, і невідкладно мені їх передати. Після виконання цих вимог ми можемо обговорити Ваше подальше життя.
Поки ми очікуємо на Вашу відповідь, ми продовжуватимемо обговорення з Лін. За останні тижні я отримав велике задоволення від нашого спілкування й тішився з нагоди ближче з нею познайомитись. У нас точиться невеличкий спір. Вона закладається, що ми отримаємо відповідь від Вас, поки в неї ще залишиться частина ніжок. Я ж не такий переконаний. Нинішня швидкість — одна ніжка за кожні два дні від сьогодні, протягом яких у нас не буде відповіді. Цікаво, хто з нас виграє?
Я вириватиму їх, поки вона буде смикатись і плюватись, ясно? А за два тижні я відірву їй панцир і згодую її ще живу голову пацюкам. Я особисто триматиму її, поки вони жертимуть.
З великим нетерпінням очікую на Вашу відповідь.
Щиро Ваш,
Пістрявий».
Коли Дерхан, Яґарек і Лемюель дійшли до десятого поверху, вони почули голос Айзека. Він говорив тихо, повільно. Вони не могли розібрати слів, але схоже було на монолог. Він не робив жодних пауз, не чекав на відповідь.
Дерхан постукала в двері, і коли ніхто не відповів, сторожко відкрила їх та зайшла.
Вона побачила Айзека й іншого чоловіка. За кілька секунд вона впізнала, що то Ґазід, і що його зарізали. Жінка зойкнула й повільно пройшла всередину, впускаючи Яґарека й Лемюеля.
Вони стояли й дивились на Айзека. Той сидів на ліжку з парою комашиних крилець й аркушем паперу в руках. Він звів очі, поглянувши на них, і його бурмотіння затихло. Чоловік безгучно плакав. Він відкрив рот, і Дерхан підійшла до нього та взяла за руки. Він схлипував і ховав очі, скривившись від люті. Дерхан мовчки взяла лист і прочитала.
Від жаху в неї затремтіли губи. Вона тихо скрикнула, думаючи про подругу. Намагаючись тримати себе в руках, вона передала лист Яґареку.
Ґаруда взяв його й уважно прочитав. Реакцію визначити було неможливо. Він повернувся до Лемюеля, який вивчав труп Щасливчика Ґазіда.
— Цей уже не перший день мертвий, — сказав він, беручи лист.
Читаючи, Лемюель вирячив очі.
— Пістрявий? — видихнув він. — Лін працювала з Пістрявим?
— Хто це?! — вигукнув Айзек. — Хто цей сраний шмат лайна?
Лемюель зі щирим жахом подивився на Айзека. В його очах зблиснула жалість, коли він побачив Айзекову сльозливу, істеричну лють.
— О, Джаббере... Пан Пістрявий — головний авторитет, Айзеку, — просто сказав він. — Він ватажок. Він керує східною частиною міста. Керує нею. Він — бос усіх злочинців.
— Я, блядь, уб’ю ту гниду, я його вб’ю, вб’ю... — лютував Айзек.
Лемюель тривожно на нього дивився. «Не вб’єш, Айзе, — подумав він. — Не зможеш».
— Лін... не казала мені, на кого працює, — мовив Айзек, трохи заспокоївшись.
— Не дивно, — відповів Лемюель. — Більшість людей про нього й не відали. Можливо, чутки... не більше.
Айзек раптом підвівся. Він витер ніс рукавом, шморгнув і висякався.
— Що ж, нам треба її повернути, — сказав він. — Треба її знайти. Ану ж поміркуймо. Міркуймо. Цей... Пістрявий думає, що я його обкрадаю, хоча це неправда. Як мені змусити його відступити?..
— Айзе, Айзе, — Лемюель аж завмер. Він зглитнув і відвів очі, тоді повільно підійшов до Айзека, піднявши руки в заспокійливому жесті.
Дерхан подивилась на нього і знову помітила це, цю жалість: вона була жорстка й груба, але все ж була. Лемюель повільно хитав головою. Очі в нього застигли, губи ворушились, поки він намагався підібрати слова.
— Айзе, я працював з Пістрявим. Я з ним не знайомий особисто, але знаю, хто він такий. Я знаю, як він працює. Я знаю його стиль, знаю, що очікувати. Я це вже бачив, такий самий сценарій... Айзеку... — він зглитнув і продовжив: — Лін мертва.
— Ні, не мертва! — вигукнув Айзек, стиснувши руки в кулаки й розмахуючи ними. Лемюель вхопив його за зап’ястки, не боляче, не заради бійки, а щоб змусити його почути, зрозуміти. Айзек на мить завмер з недовірливим, гнівним виразом обличчя.
— Вона мертва, Айзеку, — тихо сказав Лемюель. — Вибач, друже. Мені справді прикро. Мені прикро, але її більше немає, — він одійшов.
Айзек стояв, як вкопаний, хитаючи головою. У нього відкрився рот, ніби він намагався закричати. Лемюель повільно хитав головою. Він відвів погляд від Айзека й почав тихо, повільно говорити, наче до себе.
— Навіщо йому залишати її живою? — сказав він. — Це просто... це було б безглуздо. Вона... додаткове ускладнення, і все. Те... те, чого легше позбутися. Пістрявий добився того, чого хотів, — раптом Лемюель підвищив голос, показуючи рукою на Айзека. — Тепер ти хочеш до нього прийти. Він прагне помститися, і ти робиш саме те, що йому потрібно. Він просто хоче, щоб ти там опинився... і не має значення, як. Якщо залишити її живою, є крихітна можливість, що вона створить йому зайві проблеми. Але якщо помахати нею перед тобою, мов наживкою, ти все одно прибіжиш. Немає значення, жива вона чи ні, — він співчутливо похитав головою. — Його нічого не стримує вбити її... Вона мертва, Айзеку. Вона мертва.