Тож, не усвідомлюючи, що він знову піддається оманливій юнацькій самовпевненості — Роланд не може збагнути, що нещастя й сором у жодне порівняння не йдуть з плотським бажанням, — він прийшов поговорити з матір'ю, благати її, покище не пізно, повернутися до чоловіка. Одного разу він уже врятував її від неї самої, скаже він їй, проте вдруге він цього не зможе зробити.
«А якщо вона не погодиться, — думає Джейк, — чи спробує прикинутися, буцімто не розуміє, про що він торочить, він поставить її перед вибором: зараз же, негайно, з його допомогою покинути Ґілеад або завтра її закують у кайдани й проголосять зрадницею, а її злочин буде визнано настільки тяжким, що її повісять, як повісили кухаря Гекса».
— Мамо? — кличе він, досі не помічаючи фігури, що стоїть у темряві за його спиною. Він робить ще один крок у глиб кімнати, й фігура теж зрушує з місця. Піднімає руки. В руках у неї щось є. Не зброя, Джейк уже бачить, але виглядає ця річ смертельно небезпечною, підступною, змієподібною…
— Роланде, стережися! — кричить Сюзанна, і її голос діє, як магічний перемикач. На туалетному столику щось спалахує — авжеж, це куля, яку вкрала Ґабріела. Її вона принесе коханцеві, щоб втішити, коли син стане на заваді вбивству — і тепер, неначе у відповідь на Сюзаннин крик, куля загорається. Бризки світла заливають трельяж і тьмяно віддзеркалюються в кімнату. У цьому світлі, в свічаді, Роланд нарешті помічає фігуру в себе за спиною.
— Господи! — скрикує Едді. — О Боже, Роланде, це не твоя мати! Це…
Це навіть не жінка, вже не жінка, це більше схоже на живого мерця в бруднющій сукні. На голові в неї стирчать кілька волосин, на місці носа темне провалля, але її очі досі горять вогнем, і змія, яку вона тримає в руках, напрочуд жива. Попри всю глибину свого жаху, Джейк встигає подумати, чи не знайшла вона цю змію під тим самим каменем, де була змія, яку вбив Роланд.
В апартаментах матері на стрільця чатує Рея, відьма з Коосу, вона прийшла не лише забрати свою цяцьку, але й поквитатися з хлопцем, який завдав їй стількох неприємностей.
— Попався, лярвине поріддя! — тріумфально верещить вона й хихоче. — Зараз ти мені за все заплатиш!
Але Роланд помітив її, побачив відображення у кристалі. Рею зрадила та сама куля, по яку вона сюди прийшла. Він рвучко обертається, його руки страхітливо швидко опускаються до револьверів. Йому чотирнадцять років, час найблискавичнішої реакції, найшвидших рефлексів, і він реагує, як підпалений порох.
— Ні, Роланде, не треба! — кричить Сюзанна. — Це обман, це все куля!
Джейк встигає перевести погляд з дзеркала на жінку, що стоїть у дверному проході, встигає збагнути, що куля ввела в оману і його.
Либонь, в останню мить Роланд теж розуміє правду: жінка у дверях насправді його мати, а в руках у неї не змія, а пояс, який вона виткала для нього власноруч, мабуть, щоб помиритися з ним, розуміє, що кристал обдурив його в єдиний доступний для нього спосіб — дзеркальне відображення.
Хай там як, але вже пізно. Гримлять постріли з револьверів, яскраве жовте світло розганяє темряву в кімнаті. Він не може зупинитися одразу, натискає на гачок кожного револьвера двічі, й чотири кулі відкидають Ґабріелу Дескейн назад у коридор. На її вустах досі грає сповнена надії усмішка: давай помиримося.
Вона так і помирає — з усмішкою.
Роланд стоїть на місці, з цівок його револьверів куриться димок, на обличчі застигла гримаса подиву й жаху. Він лише починає усвідомлювати правду, з якою відтепер житиме все життя: він убив свою матір з батькових револьверів.
Огидний сміх виповнює кімнату. Роланд не озирається. Видиво скривавленої жінки в синій сукні й чорних черевиках, що лежить у коридорі своїх покоїв, приковує його до місця. Він прийшов урятувати цю жінку, а натомість убив. Вона лежить із поясом, який сама плела, на животі, що стікає кров'ю.
Джейк повертається до Роланда і не надто дивується, коли бачить, що в кулі ширяє зелене обличчя жінки в гостроверхому чорному капелюсі. Він знає, що то Лиха Відьма Сходу, Рея з Коосу. Вона вирячається на хлопця з револьверами в руках і шкіриться до нього в найстрахітливішій посмішці, яку Джейк бачив у своєму житті.
— Я спалила дівку, яку ти любив, — еге, живцем спалила, — а тепер тебе ще й матеревбивцею зробила. Ти розкаюєшся в тому, що вбив мою змію, стрільцю? Мого бідного любого Ермота? Шкодуєш, що перейшов дорогу підступнішій за тебе?