— А не треба було спорити, — резонно зауважив найближчий підлабузник Ливнєва Юрко Сорокін, на прізвисько Сорока.
Йшли мовчки. Липочку вели, як партизана на розстріл. Вона почувала себе одночасно і злою, і нещасною. Якби вона могла, то перетворила б Ливнєва на таргана. Але Щоденник був надійно захований під подушкою канапи.
Дійшовши до будинку на Вишневій вулиці, Липочка не впізнала двору. Замість бур'яну перед будинком красувався коротко стрижений газон.
«Певно, бабуся все ж узялася до чаклунства?» — піднеслася духом дівчинка, але іскорка радості відразу згасла. Липочці треба було зробити найгірший вчинок в житті. Вона обернулася до Ливнєва.
— Будь ласка, давай покладемо край цій суперечці. Я зроблю все, що хочеш, тільки не це, — заблагала дівчинка.
— Домовленість дорожча за гроші,— жорстко відрубав Макс.
Зневажаючи і ненавидячи себе, Липочка викликала Васю на вулицю.
Побачивши гурт знайомих хлопців на чолі з Максом, той відчув недобре. Усі мовчали. Вася переводив погляд з одного обличчя на інше. Макс підштовхнув Липочку в бік:
— Ти, здається, хотіла йому щось сказати.
Липочка заплющила очі, щоб не бачити Васькового обличчя і випалила:
— Ти виродок і недоумок.
Більшого удару Вася в житті не діставав. Він зблід і похитнувся, наче її слова прорізали його автоматною чергою, а потім різко розвернувся, заскочив у будинок і рвучко зачинив за собою двері.
Липочка хотіла побігти за ним, але спочатку їй треба було розібратися із Ливнєвим. Від злості дівчинка розрум'янилася. Її руді вихри злітали од вітру, як язички полум'я. У зелених очах пробігли іскри, але голос звучав спокійно, майже єлейно. Доводилося пригадати бабусині уроки: чарівниця не дозволяє емоціям узяти гору над собою. Якби Липочка згадала про це раніше, вона б не вскочила в цю неприємну історію. Але кулаками, якими махають після бійки, треба бити себе по голові.
— Давай поспоримо, що завтра я кататимуся краще за вас усіх. Якщо ні, я поцілую тебе по-дорослому, — запропонувала Липочка.
Руда була повна сюрпризів. Макс поблажливо посміхнувся:
— Давно б так. Давай!
— А якщо ти програєш, то поцілуєш дворового пса, при всіх вибачишся перед Васею і перестанеш йому дошкуляти.
На думку Ливнєва ця умова була зайвою, але оскільки він уже відчував урочисту мить перемоги, то вирішив не перечити.
— Згода!
Макс підморгнув друзям. Дівчинка відверто напрошувалося на поцілунок. Корова на льоду і та граціозніша і майстерніша.
Липочка з олімпійським спокоєм повернулася і пішла в дім.
Васі ніде не було. Вона піднялася на горище. Він сидів у темряві, згорбившись і уткнувшись у коліна.
— Послухай… — почала Липочка, але Вася обірвав її на півслові:
— Ти вже все сказала!
Він схопився, і квапливі кроки загуркотіли вниз по сходах. Поки Липочка спустилася і вибігла на вулицю, Васі вже й слід загув.
Бабуся стурбовано запитала:
— Що сталося? Куди побіг Вася?
Липочці не хотілося розповідати про те, що сталося, і вплутувати дорослих у свої проблеми. Раніше бабуся завжди визволяла її з біди, хитала головою і говорила: «Час би тобі подорослішати». Зараз Липочка вперше усвідомила значення цих слів. Вона сама повинна відповідати за свій вчинок.
— Вася пішов погуляти, — збрехала вона.
— Так поспішно? — не повірила бабуся.
— По нього хлопці зайшли.
— Як же він міг залишити тебе саму? Це не по-джентльменськи, — з осудом похитав головою Никанор Іванович.
Августина пильно поглянула на онучку. У такі моменти Липочка вірила, що бабуся бачить її наскрізь. Аби приховати збентеження, вона перевела розмову на іншу тему:
— Садок дуже змінився. Усе таке підстрижене і доглянуте. Прямо чаклунство!
Бабуся суворо обірвала онучку:
— Жодного чаклунства. Це технічний прогрес. У Никанора Івановича є газонокосарка. До речі, чудесний винахід. Треба буде самим придбати таку саму.
Глава 17
На землю спустилася ніч. Лампа під жовтогарячим абажуром м'яко освітлювала затишну вітальню, але звичного спокою і заспокоєння не було. Вася досі не повернувся. Його мобільний телефон залишився вдома. Никанор Іванович нервово ходив по вітальні.
— Розуму не доберу, де він може бути. Раніше Вася ніколи не затримувався так пізно.
— Заспокойтеся. Він скоро прийде, — як могла, утішала його Августина.