— А раптом з ним щось сталося?
— Він живий і здоровий. Я це точно знаю.
Никанор Іванович з надією поглянув на Августину.
— Весь час забуваю, що ви екстрасенс.
Августині не подобалося це слово. У Вернисвіті екстрасенсів називали простіше і зрозуміліше: знахарями. Для чарівниці її рівня стати екстрасенсом було все одно, що футболістові світового класу грати у дворовій збірній, але вона не заперечувала. Вже краще уважатися знахаркою, ніж порушити закони тутешнього виміру і стати злодійкою.
Липочка з дракончиком сиділа в дальнім кутку на тахті і тихо страждала. Вона була вдячна бабусі, що та не чіплялася до неї з розпитуваннями, хоча напевно знала, звідки вітер віє.
Нарешті двері відчинилися, і на порозі з'явився Вася. Дід кинувся до нього:
— Де ти пропадав? Чому так пізно?
— Треба було, — відповів Вася, нічого не пояснюючи.
— Хоч би попередив. Ми хвилювалися.
Вася навмисне не дивився на Липочку, і від цього дівчинці стало ще тяжче.
— Сідай поїж. Ти ж не вечеряв, — заметушилася Августина, яка повністю взяла господарство у свої руки і тішила не звиклих до делікатесів чоловіків домашньою кухнею.
— Дякую, не хочеться. Я втомився. Піду спати, — відмовився він і пішов на горище.
Липочка ледве стрималася, щоб не кинутися услід. Зараз був не найкращий час для з'ясування стосунків. Вона не хотіла, щоб Никанор Іванович знав, хто став причиною всіх нещасть.
Дім поринув у сон. Липочка лежала тихо, щоб не розбудити бабусю, і дивилася у вікно. Світло від ліхтаря пробивалося між листям яблуні, яке ще не встигло облетіти, через що здавалося, ніби багатооке чудовисько ворушить темними вусищами.
Діждавшись, поки всі заснуть, дівчинка піднялася з ліжка і навшпиньках пішла на горище. Розсохлі сходи співучо поскрипували, але Липочці вдалося обдурити співунку і переступити через голосисті мостини. Дівчинка пірнула в низький прогін дверей.
На горищі стояла пітьма. Маленьке віконце виходило в сад. З цього боку ліхтаря не було.
— Васю, ти не спиш? — пошепки покликала Липочка.
Вася вище натягнув ковдру і замружився. Почувши шурхіт, дівчинка зрозуміла, що його теж мучить безсоння. Поступово очі звикли до темряви. Липочка підійшла до тапчана і сіла поряд з Васею. Хлопчик засопів, удаючи, що спить дуже міцно.
— Я хотіла тобі сказати, що все це неправда, — сказала Липочка, не звертаючи уваги на його відверте небажання слухати.
Вона чесно розповіла йому про все, що сталося. Вася припинив прикидатися і всівся на тапчані. Липочка закінчила розповіддю про останнє парі.
— Навіщо ти це зробила? Тобі ніколи не виграти, — засмутився Вася.
— Це ми ще подивимося, — заявила Липочка. — Мені б лише ролики дістати. У тебе є?
Вона не стала замовляти ролики через Щоденник, вирішивши, що це мізерне бажання. Все одно завтра Ливнєв купить їй чудові роликові ковзани.
— І так, і ні. Мені дід зробив, але вони такі нікчемні.
— Головне, щоб їхали, — сказала Липочка.
— Я тебе прошу, відмовся від цього спору, поки не пізно.
— Нізащо! Не забивай собі голову такими дурницями, — безтурботно відмахнулася Липочка і запитала: — Це ти з Максом побився того дня, коли ми зустрілися?
— З ким же ще?
— Чому він до тебе весь час чіпляється?
— Не знаю, — знизав плечима Вася і звернув розмову на іншу тему: — А де твої батьки?
— У мене немає батьків, — сказала Липочка.
— Вони що, загинули?
— Ні, у мене їх ніколи не було.
— Так не буває, не в капусті ж тебе знайшли? — посміхнувся Вася.
— Саме так. Лелека приніс мене до бабусі на капустяну грядку, — серйозно сказала Липочка.
— Годі приколюватися. Тобі ж не п'ять років.
— Мені дванадцять, і що з того?
— У дванадцять років люди вже знають, звідки беруться діти.
— Звідки?
— Ростуть у животі в матері, а потім народжуються.
— Правда? — щиро здивувалася Липочка. — І ти теж виріс у животі?
— Звісно.
— Дуже дивний спосіб, — заявила Липочка, у черговий раз збентеживши Васю. З нею не можна було зрозуміти, жартує вона чи говорить серйозно. Про всяк випадок Вася попередив:
— Ти тільки в школі не кажи про лелеку і про капусту.
— Добре. А де твоя мама? — запитала дівчинка.
— У Штатах. Поїхала, коли мені було шість років.
— А чому залишила тебе?
Вася не відразу відповів на болюче питання. Він навіть з дідом уникав обговорювати цю тему, але раптом йому захотілося висловити все, що наболіло на душі.