— Звідки ти така взялася? — запитав Діма.
— З гір спустилася.
— Ну, горянко, якщо тебе хто образить, тільки скажи, — він показав кулак.
— Спасибі, у мене бабуся є,— сказала Липочка, чим викликала вибух реготу.
Дорогою додому Вася запитав:
— Слухай, як тобі це вдається? Не може бути, щоб ти зовсім не вміла кататися.
— А як тобі вдалося підтягнутися сто разів?
Вася мовчав. Відповіді не було.
— Ось бачиш, треба лише захотіти, — сказала Липочка.
— А де ти узнала всі прийомчики?
— В Інтернеті.
Вася змирився з тим, що він ніколи не пізнає до кінця цю загадкову дівчинку. А може, цього й не треба. А треба приймати її такою, яка вона є.
Як тільки діти увійшли в дім, відразу зрозуміли: щось сталося. Никанор Іванович мав дуже схвильований вигляд.
— Дідусю, щось трапилося? — стурбовано запитав Вася.
— Прилітає твоя мама.
— Коли? — сторопів Вася.
— У кінці тижня.
Глава 18
Світ перевернувся. Макс Ливнєв, улюбленець учителів і дівчат, незаперечний лідер класу, раптом став ізгоєм. Раніше Макс корчив із себе крутого хлопця і насміхався із слабаків. Тепер бумеранг повернувся.
Настала черга самому відчути, як бути в шкурі людини, якої всі відцуралися. Шостий «А» оголосив Ливнєву бойкот. Навіть Ліна, з якою він уже півроку дружив і обмінювався записками, пересіла за іншу парту.
— Якщо вже ти цілуєш усіх підряд, то чому б не поцілуватися з дворнягою? — уїдливо сказала вона.
Макс зрозумів, що до неї дійшли чутки про спір. Він утратив останнього союзника. Тієї хвилини він подумав, що краще б поцілував дворнягу, ніж новеньку.
Новина про те, що Ливнєв базіка і не тримає свого слова, облетіла школу. Розповідь про вчорашню виставу на роледромі обростала подробицями і ставала легендою. На перервах усі тільки й говорили, що про новеньку. Героїня дня при цьому нітрохи не задавалася. У той же час неминуче спливала ганебна поразка Макса. Навіть малеча носилася за Ливнєвим і запитувала: «Коли поцілуєш собачку?»
На довершення всіх нещасть Єрмолаєв повідомив, що приїжджає його мати з Америки.
Ця новина остаточно добила Макса. Але здаватися він не збирався. У нього в голові визрів план помсти.
Тетяна Єрмолаєва-Джоунз прилетіла ранковим рейсом. Вона зателефонувала з аеропорту і повідомила, що приїде, як тільки відвезе речі в готель.
— Навіщо ж у готель? — здивувався Никанор Іванович.
— Вибач, тату, я відвикла від вигод на вулиці. І потім, ми з тобою рідко могли вжитися під одним дахом, — сказала вона.
Безсонна ніч і довгий переліт вимотали Тетяну, та все ж їй так не терпілося побачити сина, що вона не стала затримуватися в готелі. Прийнявши душ і нашвидку перевдягнувшись, вона примчалася на Вишневу, де на неї чекав сюрприз. Її ошелешила присутність чужих людей.
Діти були в школі, а Августина тактовно вийшла прогулятися, залишивши батька наодинці з дочкою.
— Ти не говорив мені, що ви з Васею живете не самі,— сказала Тетяна.
— Я просто не встиг. Августина з онучкою у нас всього кілька днів. Розумієш, вони біженці, і їм ніде було зупинитися.
— І звичайно, знайшлася щедра душа, яка готова влаштувати зі свого будинку притулок для бомжів, — уїдливо сказала Тетяна. — Тату, у твоєму віці заводити романи дещо дивно.
— Це зовсім не роман.
— Кого ти хочеш обдурити? Я ж бачу, що ти аж світишся, коли дивишся на свою пасію. Отямся! Згадай, скільки тобі років. У тебе радикуліт, тиск…
— Тепер уже немає,— заперечив Никанор Іванович. — В Августини золоті руки, справжній цілительський дар. Жодних недуг. Я себе почуваю помолоділим років на тридцять. Вона просто чарівниця.
— Знаю я таких чарівниць. У народі це називається: «Сивина в бороду…»
— Знаєш, я досить дорослий, аби моя дочка не вказувала, як мені жити. До того ж я тобі нічим не зобов'язаний, — холодно сказав Никанор Іванович.
— Лише не вдавай, ніби з моєї вини ти живеш на пенсію, а я не даю грошей на утримання сина. Я тобі гроші посилала. Ти сам відмовився.
— Якщо ти посилаєш нам гроші, то припускається, що ми самі вирішуємо, куди їх витратити.
— Але ти їх витрачаєш не на справу, а на свої безглузді винаходи. І Васю підбиваєш, аби він виріс таким же невдахою, як ти. Я цього не дозволю, — сердито заявила Тетяна.
— Можливо, на твій погляд, я невдаха, але моїми винаходами користуються мільйони людей і вдячні мені.
— Знаю їхню вдячність. Усі твої винаходи давно привласнили інші, запатентували і тепер отримують від цього чималі гроші. А ти годуєш злидні на свою пенсію.