— Не може бути. Чудес не буває,— сказав Вася.
— Ти про це говориш мені? — дівчинка підвела носа.
— Ні, я до того, що це здорово. Невже це не чаклунство?
— А ти думаєш, добитися чогось можна лише чаклунством? — запитала Липочка.
Тетяна, як завжди, витратила ранок на біганину по інстанціях і збирання необхідних документів. Коли вона прийшла, у вітальні був накритий святковий стіл.
— З якої нагоди святкування? — підозріло запитала вона.
— Японці запропонували дідові роботу, — доповів Вася.
— Он як? — не надто зраділа Тетяна.
— Добрі справи не залишаються непоміченими, — уставила Августина.
— Мам, тепер у діда дохід більший, ніж у вас із чоловіком, разом узятих, — сказав Вася.
— Можливо, але це нічого не міняє,— холодно зауважила Тетяна. — Ти поїдеш зі мною.
— Сьогодні я отримав чотири п'ятірки. Кіра Миколаївна сказала, що коли так піде й далі, у наступній чверті я стану відмінником, — похвалився Вася.
— Це поки я тут, ти стараєшся. Як би тебе в наступній чверті зі школи не погнали, — нагадала Тетяна.
— Хто давнє пом'яне… Мам, з цим правда покінчено, — сказав Вася, пригадав запис у Липоччиному Щоденнику і додав: — І потім, ти ж не по-справжньому хочеш мене забрати.
— Тобто як не по-справжньому? По-твоєму, я для жарту бігаю по установах, оформляю документи? — обурилася мама.
Васі нічого було на це заперечити, адже він не міг підставити Липочку. Та мама й не повірила б у чудеса, тому Вася ухильно сказав:
— Хіба ти хочеш, щоб дідусь залишився без догляду? У тебе є чоловік і дочка. А в діда лише я. І потім, там навчання англійською, почнуться всякі проблеми.
Тетяна розуміла, що з приїздом Васі проблем, насправді, не обберешся. Життя доведеться змінити. Чоловікові непросто буде звикнути до незнайомого підлітка в домі. Знову ж таки, перехідний вік, зміна шкільної програми, чужа мова. Та все ж вона не наважувалася залишити Васю на діда. Незважаючи на сивину, той був легковажний, як хлопчисько.
Побачивши її нерішучість, Вася навів останній аргумент:
— Якщо ти не довіряєш мені і дідові, то можеш сходити в школу, щоб упевнитися, що в мене все гаразд.
Тетяна важко зітхнула:
— Ну добре, але якщо…
— «Якщо» не буде. Обіцяю, що ти зможеш мною гордитися, — твердо заявив Вася.
Глава 21
Яків Еммануїл Феліциус засумував. У цьому світі не було місця чудесам, а його — вогнедишного дракона — приймали за звичайне земноводне, хай навіть дуже рідкісної породи. Він тужив за рідною домівкою.
Поки Васькова мама була в Москві, бідолаху тримали під замком. Тетяна так і не змогла звикнути до незвичайного вихованця. Цілими днями дракончик лежав, поклавши голову на лапи, і згадував гірські уступи і зелені лужки Вернисвіту.
Навколо метушилися люди, заклопотані своїми проблемами. Усіх влаштовувало, що вихованець поводиться тихо і не плутається під ногами. Турбота про дракончика зводилася до того, щоб погодувати і налити в миску чистої води.
У день відльоту Васькової мами погода стояла ясна. Осіннє сонце світило на відчайдушно блакитному небосхилі, але вже не гріло. У повітрі відчувалося наближення зими. Листя з дерев майже облетіло. З ранку в траві поблискував сивий іній.
Провівши американську гостю, Липочка вирішила, що пора випустити дракончика погуляти. Вона розчинила двері кімнати і покликала:
— Ей, лежню, годі спати! Тепер ти вільний. Ходімо надвір.
Феліциус скрутився калачиком на своїй лежанці і навіть вухом не повів.
— Ти що, образився? Годі дутися. Ходімо пограємось.
Дівчинка погладила вихованця по спинці. Маленьке тільце було холодним. Дракончик майже не дихав. Липочка перелякано схопила його на руки і притисла до себе, намагаючись відігріти.
— Якове Еммануїле Феліциус, не треба мене лякати! Ну ж бо, підводься.
Дракончик на мить підняв повіки і знову заплющив очі, ніби це зусилля до решти знесилило його. Він став легеньким, майже невагомим, як горобчик. Крильця висохли, потоншали і стали схожі на рисовий папір.
Липочка побігла до Августини.
— Бабусю! Феліциус захворів. Швидше поглянь, що з ним!
На крик усі збіглися у вітальню. Старенька чарівниця оглянула дракончика і сумно похитала головою.
— Він згасає. Боюся, йому вже ніщо не допоможе.
— Бабусю, ти ж чарівниця! Зроби що-небудь. Невже ти не можеш порушити слово, навіть коли йдеться про житті і смерть? — тупала ногою Липочка.