— Не в цьому річ. Дракон — істота магічна. У світі, де немає чаклунства, його сили виснажуються. Тут він приречений на загибель. Щоб його врятувати, нам треба повернутися додому.
— Які дракони? І при чому тут магія? Нічого не розумію, і куди ви повернетеся? На руїни? — дивувався Никанор Іванович, єдиний з усіх непосвячений у таємницю.
Августина вирішила, що час про все розповісти.
— Ми не ті, за кого ви нас маєте. Ми живемо в іншому вимірі, що називається Вернисвіт. Чудеса там так само звичайні, як тут електрика.
— Ви жартуєте? — не йняв віри старий.
— Ніскілечки. Адже ви відразу зрозуміли, що я чарівниця.
— Я ж просто образно висловився. Невже ви реальна чарівниця? Скажіть мені, що я сплю, — все ще не міг вийти з дива Никанор Іванович.
Августина похитала головою:
— Це не сон, але у вашому божевільному світі люди так не вірять у чудеса, що, можливо, завтра ви вирішите, ніби ми вам лише примарилися.
— Ви ж не збираєтеся їхати? — з надією запитав Вася.
— Ми мусимо, — сказала Липочка і кивнула на дракончика. — Адже він не винен, що ми притягнули його сюди.
— Але тобі небезпечно повертатися, — нагадав Вася.
Липочка похитала головою.
— Там моя домівка. І потім, я повинна потурбуватися про Феліциуса.
Звістка про те, що Августина з Липочкою покидають дім на Вишневій, була такою несподіваною, що дід з онуком ніяк не могли отямитись.
— Це так несподівано. Як же ми без вас? — занепав духом Никанор Іванович.
— Не треба засмучуватися. Ніколи не знаєш, що чекає попереду. Життя повне сюрпризів, — заспокоїла його Августина.
— А як потрапити у Вернисвіт? Не потягом же, — запитав Вася.
— Звичайно, ні. А ж говорила тобі, що викрала державну реліквію, — нагадала Липочка, дістала прихований обруч і простягнула його Васі.— Це корона давніх королів, яка відкриває невидимі двері. З її допомогою ми й опинилися тут.
Дід з онуком з недовірою повертіли в руках непоказний металевий обруч. Він мало був схожий на корону, тим паче чарівну. Зате дракончик, відчувши силу, що виходила від нього, заворушився, розплющив очі і раз чи двічі спробував змахнути легкими крильцями, неначе мав намір злетіти.
— Нам треба йти, — сказала Августина.
Збиралися недовго. Липочка посадила Феліциуса за пазуху, сунула в торбинку Щоденник і перекинула через плече роликові ковзани.
Августина хотіла йти, як і прийшла, без нічого, але Никанор Іванович наполіг, щоб вона взяла газонокосарку, яка з першого погляду привела її у захват.
Поки дідусь прощався із старенькою чарівницею, Вася взяв Липочку за руку і щиро промовив:
— Ти найкраща дівчинка на світі. Обіцяй, що ми ще зустрінемося.
Замість відповіді Липочка дістала Щоденник і розгорнула його на останній сторіночці, де було написано: «Хочу, щоб ми з Васею ще зустрілися».
Коли бабуся з онучкою були готові до мандрівки в часі, Липочка насунула корону на голову. Вона сподівалася, що невидимі двері відразу з'являться, але дива не сталося.
— Невже корона втратила силу? — злякалася дівчинка.
— Не думаю. Швидше за все, двері не з'являються там, де нам заманеться. Треба відшукати крамничку лахмітника, через яку ми сюди потрапили, — вирішила Августина.
— Крамничку лахмітника? — перепитав Вася.
— Еге ж, ну, де продають ненові картини, посуд та інші старі речі,— пояснила дівчинка.
— Напевно, ти маєш на увазі антикварний магазин, — здогадався Никанор Іванович. — Я знаю один неподалік і можу вас туди провести.
Всі, не гаючи ні хвилинки, вирушили в дорогу. Слід було поквапитися. Дракончик слабшав з кожною годиною.
Автобус привіз їх на незнайому вулицю. На дверях магазину сяяла начищена до золотого блиску табличка «Антикваріат», але на цьому схожість закінчувалася.
— Це не та крамниця, — засмутилася Липочка.
— Не розкисай! Усе ж варто спробувати, — підбадьорила її Августина, хоча й сама не була впевнена в успіху.
Липочка наділа корону, вони з бабусею взялися за руки і увійшли до магазину.
Поки Августина з Липочкою гостювали в Москві, у Вернисвіті йшло полювання на змовників. Палац прочесали уздовж і впоперек, посилили охорону, на вулицях міста виставили патрулі. Але рудої дівчинки і слід загув.
Час ішов, а трон залишався без законного короля. Поступово країною поповзли крамольні чутки: якщо Його Величність боїться якогось дівчиська, то хіба він зможе захистити державу від ворогів? Спочатку про це говорили пошепки і лише серед своїх, а потім заклик вибрати іншого короля залунав голосніше і частіше. Побоюючись заколоту, головний радник Горк призначив день коронації.