Та чотири роки проминули справді швидше, ніж вона думала.
Кямран повернувся до Стамбула разом з дядьком, бо той уже залишив свою роботу. А я місяць тому закінчила пансіон.
Закінчити пансіон! Поки я там жила, то дала цьому похмурому будинку прізвисько — голубник. «День, коли я вирвуся на волю хоч з яким-небудь дипломом, буде для мене святом звільнення», — казала я.
Аж ось одного чудового дня двері голубника відчинилися, і я вийшла на вулицю. На мені було все нове — чаршаф і черевички на високих підборах, від чого я стала вищою. Це мене дивувало, і я, розгублена, не знала, що робити. А тут тітка Бесіме заходилася ще готуватися до весілля. Це вже зовсім збило мене з пантелику.
Садиба була повна якихось людей. Зранку до ночі товклися тут фарбарі, теслі, кравці, а до того ж з’їж-джалася рідня. І всі щось робили. Одні вже тепер писали запрошення на весілля, інші бігали по базарах та крамницях, закуповували все завчасно, а інші сиділи та. шили.
Я розгубилася вже вкрай, отож тільки сновигала та заважала людям працювати, адже безглуздих вчинків мені ще й досі не бракувало, мабуть, це був останній приступ мого божевілля. Як і раніше, я все ще водила за собою ватагу дітей, що поз’їжджалися сюди з батьками. Після нас усе в садибі стояло догори ногами.
Кухню теж саме мазали. В будинку ж скрізь був ремонт, і кухареві ніде було приткнутися, то він розташувався посеред саду в наметі й варив їсти на повітрі.
Якось надвечір я помітила, що він порається коло печива, й у моїй голові одразу ж засів шайтан.
— Агей, малюки, — сказала я, — поховайтеся за курник і сидіть тихо. А я поцуплю коржики й принесу.
Не минуло й п’яти хвилин, як я несла моїм маленьким друзям повну тацю солодощів:
Найкраще було б, якби я роздала дітям ласощі й порозганяла їх по всьому саду, а тацю сховала в курник. Я цього не зробила, бо не думала, що кухар, запримітивши крадіжку, зчинить гвалт на весь сад.
— Присягаюся аллахом і всіма святими, — почувся вже за хвилину від намету несамовитий крик, — що я попереламую злодієві всі кісточки!
Малюки поперелякувалися й кинулися врозтіч, і я не знала, як їх заспокоїти. Хоча вони добре й зробили, бо кухар уже все одно пронюхав, де ми сиділи, і кинувся з ополоником у руці до нас. Та невдовзі зрозумів, негідник, що тут верховодила я, й, полишивши дітлашню, кинувся за мною. Та тільки ж спіткнувся й упав» від чого ще дужче розлютився.
Цей кухар працював у нас недавно і мене не дуже знав. Упіймає, то не питатиме, хто ти й що, а разів зо два ополоником уперіщить.
До хати втікати було ніяк, ото я, репетуючи, побігла на дорогу.
Слава аллаху, мадемуазель кравчиха з своєю помічницею Дільбер вийшли в сад подихати свіжим повітрям, бо працювали з самісінького ранку.
З криком «рятуйте» я кинулася кравчисі на шию, а потім сховалася за спину.
Дільбер хотіла була вихопити в кухаря ополоник і закричала:
— Що ти робиш, ашчибаши [18], здурів, чи що? Таж ця ханим — наречена!..
Іншого разу Дільбер попало б від мене за слово «наречена», але тепер я була така наполохана, що крикнула одразу і собі:
— Аллахом присягаюся, ашчибаши, я наречена!
Такої впертої та бездумної людини, як цей кухар, я ще не бачила, — він не вірив.
— Еге, — промовив кухар. — Хіба може наречена бути злодійкою…
Правда, трохи згодом докумекав, що може, і сказав:
— Коли так, то славно дуже! Тільки хай наречена купить мені нові штани. Бачиш, на коліні порвав через тебе!
Він, падаючи, обідрав був ще й носа, та, слава богу, за це віддяки вже не просив.
Зате я попросила всіх, щоб нікому про цю подію не розповідали. Але, звісна річ, про кумедію невдовзі знали вже всі й не раз за обідом посміювалися, позираючи на мене.
До весілля лишалося три дні. І одного вечора, коли я з дітьми плигала біля садових воріт через мотузок, на мене знову налетіла навала. Цього разу в наступ йшла сама мадемуазель кравчиха, котра порятувала була мене від кухаря. Стара дівка шістдесяти літ уже тридцять років обшивала наш дім, і весь час я знала її як надзвичайно порядну людину. Та цього разу не витримала й вона.
— Прошу вас, мадемуазель. За кілька днів ми вже зватимемо вас мадам. Хіба ж так можна? Вже півгодини я шукаю вас, щоб поміряти сукню.
Та це ще нічого. З кравчихою разом прийшла й насуплена тітка Бесіме. А це вже не віщувало добра. І якби я почала відмовлятися, тітка, безперечно, підтримала б кравчиху.
— Пардон, мадемуазель, — промовила я. — Я ж була тут. Та якось не. почула, запевняю вас.
Але не витримала тітка і, узявши мене за підборіддя, злегенька ляснула по щоці, як і завжди, коли хотіла дорікнути.