А втім, нема чого дуже дивуватися, бо тема про більшовиків і комуністів облетіла чи не всю республіку, особливо ж гостро вона «дебатувалася» по окраїнах: на Кавказі, на Україні, на Уралі, в Туркестані і попала навіть у Грузію.
Яке складне було тоді становище в полках, можна судити вже з тоґо, що один з найблагородніших революціонерів, розумний і тактовний Ліндов, а з рм і ціла артіль більшовиків — полягли від рук своїх же «червоноармійців».
Коли за кілька днів прибув до Уральська іваново-возне- сенський загін у своїх типових «варязьких» шоломах з величезними червоними зірками на лобі, коли він узяв охорону міста, на ткачів з-за рогу починалася хижа стрілянина: стріляли червоноармійці «вільних» селянських полків, у яких приїжджі ткачі віднімали й урізували їхню розгнуздану «волю».
Проте вже дуже скоро, як тільки ці полки побачили, на що здатні ткачі в бою, як вони стійко й мужньо б'ються, — упередження одразу пропало, виросли інші, дружні стосунки.
В самому Уральську комуністів було небагато: хто загинув у боях, кого забрали козаки, частину було ще раніше розігнано й розполохано, частина лишилася у війську. Роботу здебільшого провадили приїжджі більшовики. Центральною постаттю був робітник-гірник, прозваний Фугасом, — дужо благородна людина, улюблений товариш, випробуваний боєць. Супротивно йому і завжди разом з ним змагавея і згадувався якийсь Пулемьоткін, Паршивенький інтелігентик, політичний франт і позер, теж комуніст, але з тих, які по лінії особистій заслуговують щирої, гострої неприязні. Пулемьоткін виявляв себе як честолюбний хвалько, балакун і фразер, що вискакує скрізь напоказ і намагається в усіх завоювати популярність. Приїжджа четвірка розкусила одразу «угруповання» навколо Пулемьоткіна та Фугаса, приєдналася до Фугаса, і за кілька днів тісно з ними здружилася.
Коли, стомлені ходьбою, повернулися тепер у свою нетоплену комірчину і Терентій наполовину закінчив традиційного листа, сповістивши, що «солянка з хлібом 5 крб., чорна ікра_ за фунт 23», з штабу прислали вістового, повідомили, що Фрунзе вернувся. Хлопці вмить на ноги — і гайда. Прийшли, але й тут усе дивно, все по-новому, незвичайно:- їх навіть не пропустили зразу, а пішли доповісти. Кому? Михайлові Васильовичу, з яким вони так близько знайомі, з яким працювали так тісно, так просто, по-товариському звикли. Та чи не сон це? Де там у чорта сон? Перед носом стоїть вартовий з багнетом! Він дивиться досить неприязно на приїжджих молодців, що пробували так безцеремонно й самовпевнено пролізти в двері до командуючого.
Потупцяли хвилинку в коридорі, почували себе ніяково, старалися не дивитися один одному в очі.
— Проходьте, — покликав хтось.
Увійшли. Зустріч була найщиріша, простецька, сердечно- товариська. Вони відчули, що перед ними той самий простий, доступний, завжди такий милий товариш. Потроху позбулися першої ніяковості, а тут знову — новини. Біля Фрунзе сидять військспеци — не якісь там «окунці», а «лящі» справжні: полковники колишні, генерали. І всі вони пориваються сказати йому «так точно» та «ніяк ні», усі вигинаються, ловлять на льоту слова. Хлопці розуміють, що «дисципліна», що по-їхньому, мабуть, і не можна, але самі в тон попасти ніяк не можуть: командуючого маЛо не Мишею звуть, невлад з ним мову ведуть, "Ніби десь у себе в партійному комітеті… Полковники слухають здивовано, дивляться розгублено, ніяково посміхаються і насторожуються ще більше, щоб за компанію з приїжджими хлопцями самим не зірватися з нарізу, не порушити субординації. Так тут два табори і були до кінця розмови: в одному — приїжджі хлопці, а в другому — військові специ. Фрунзе розповів, яка обстановка склалася на фронті, чого можна сподіватися, що доцільніше тепер зробити на ближчий час. Хлопці добродушно розвісили вуха, марно силкувалися запам'ятати все, зрозуміти й уявити ясніше: нічого не виходило. По-перше, не знали карти; і тому станиці та укріплені пункти були для них пустим звуком; з другого боку, такі поняття, як «стратегія», «тактика», «маневреність» і інші, засвоювались тільки загалом, а ясно не вкладалися в свідомості.
Незабаром специ вийшли, лишилася своя компанія. Тут музика пішла не та: плани розшифровувались докладно й одверто. Федір поглядав збоку на Фрунзе й дивувався, звідки в нього ця ясність розуміння у військовій справі, як це він так правильно все схоплює і ні перед якими питаннями не розгублюється. Й «му все зрозуміле, він тут зовсім легко розбирається, все ураховує, передбачає,— що за чорт! А чи давно був цивільною шляпою? Уже в ті дні, на початку командування Фрунзе, виявилися в нього чітко ці особливості, його характерні риси: легкість, швидкість, повнота і ясність розуміння, здатність до своєчасного та пильного ацалізу й всебічного урахування, впевнений підхід до розв'язання завдань і віра, колосальна віра в успіх, віра не пуста — обгрунтована.
Сиділи — балакали. Згадали рідний Іваново-Вознесенськ, спільних товаришів, недавню роботу. Розійшлися геть по півночі, а на ранок Фрунзе спішно виїхав до Самари, сказавши, що призначення пришле звідти, а до одержання, мовляв, доведеться побути тут, в Уральську, працювати в комітеті партії. Ця випадкова партійна робота забрала аж вісім днів, поки всіх чотирьох розподілили по армії.
Поміж себе говорили:
— Змінився… Михайло Васильович…
— Ще б пак… Роботи ж — сила…
— І пожовтів, змарнів, сердешний… Л
— Позеленієш, не те що… От вони, частини, тут — орда буйна, хіба мало клопоту з ними буде? Веліли, кажуть, уже не вперше припинити стрілянину, а що вийшло, от послухай!
І вухом припали до вікон: за вікнами ухала й дзвеніла одчайдушна стрілянина.
— Анархія, чорт би її вхопив! — буркнув сердито Андрєєв, потім помовчав і впевнено, спокійно пробасив: — Не таке ламали — все перекроїмо…
Надійшло свято 23 лютого — річниця Червоної Армії. Ворушитися почали, як це водиться, заздалегідь, а робота, справжня організація свята, проведена була й оформлена за три-чотири останні дні. Досвідченому Лопареві вже другого дня по приїзді було відомо, що партійна організація дуже слабка, що з святом клопотатися, по суті, нікому, і воно, мабуть, провалиться, якщо не втрутиться хтось активно, не візьме справу в одні певні руки. Ревком сповістив Лопаря, що справою відає партійний комітет; а прийшов туди — відсилають назад у ревком, посилаються на якусь неіснуючу комісію. На вимогу Лопаря швидко призначили збори, запросили робітничих. представників, але від ревкому знову-таки не з'явився ніхто. Лопар вирішив діяти на свій страх і риск, оголосив збори дійсними і правомочними, повідомив коротко про майбутнє свято і про неможливість дальшого зволікання з його організацією, запропонував обрати діловий виконавчий орган. У цей орган його обрали головою, Андрєєва — секретарем. Справа зрушила з мертвої точки. Місто поділили на райони, визначили місця, де будуть збори, відкриті масові мітинги, лекції на тему дня, хто і де буде виступати, як використати театр, кінематограф, оркестри. Зв'язалися з професійними спілками, викликали звідти робітників, робітниць, — одним доручили подбати про влаштування трибун, інших притягли до роботи по листівках, плакатах, черговому номеру «Яицкой правды»; жінкам-робітницям доручили дітей, яким мали дати того дня поліпшене харчування, театри, кінематографи. За три дні все було готове. Двадцять третього рано- вранці на голбвний майдан стяглися з усіх кінців колони робітників — вони збиралися по профспілках. Вони шикувалися рядами біля трибун, в середину пропускали військові частини, заради того дня злегка підчищені й приодягнені. Майдан повен народу. Промови… все промови та промови. Найкраще, найближче і найщиріше сприймають робітники і бійці просту, розумну, коротку промову Фугаса. А за Фугасом, як завжди, вискочив Пулемьоткін і почав безглуздо жмакати й жувати всім набридлі й усім знайомі істини про «гідру контрреволюції»… Він міг базікати скільки завгодно, коли не обірвати, не спинити… Минає десять… двадцять… тридцять хвилин — Пулемьоткін усе меле. Його вже смикали двічі за полу — не помагає. Набрид смертельно. А день морозний, червоноармійці давно переступають з ноги на ногу… Змерзли… Терпіти далі несила. Лопар Пулемьоткіну ззаду чітко і з притиском сказав: