– Ой! Щось в око попало!.. Ой! Ой!
– Давайте я подивлюсь,- сказала Незнайомка.
– Ні-ні! Я сама! Дайте тільки дзеркальце! А то я своє вдома залишила.
– На жаль, нема в мене дзеркальця,- розвела руками Незнайомка.- Теж удома залишила.
– Як?! – вмить забувши про око, опустила руку «іноземка».- Як залишили?!
– А отак! Як і ви! – усміхнулася Незнайомка.
– Не жартуйте! Щоб така гарна жінка та не мала дзеркальця! Щоб залишила вдома! Не може бути! Ху! – Рота рукою, «іноземець» уже не прикривав.
– Уявіть собі! Забула! У ванній, на поличці.
– У ванній? На поличці? Це ж треба! – іронічно мовила «іноземка».
– Неправда! Ху! – «іноземець» так хукнув, що з сусіднього дерева посипався на землю справжній дощ зів'ялого листя.
Незнайомка нічого сказати не встигла, бо в цю мить на галявину вибіг височенний, худий вусатий чолов'яга у спортивному костюмі.
– Вибачайте! Запізнився… Безсмертний!.. Безсмертний! – Він по черзі потиснув руки «іноземцям» і з розгону сунув руку Незнайомці.- Безсмертний!
– Дуже приємно! – усміхнулася Незнайомка.
– Тьху! – схаменувся чолов'яга і обернувся до «іноземців».- Ну, як тут у вас?
– Ніяк,- скривилася «іноземка».- Каже, що нема.
– Як це – нема? – здивувався Безсмертний.- Агентурні дані точні. Було!
– От-от! Агентурні дані є, а його нема. Ху! – хукнув «іноземець».
– Кумедні ви якісь! – засміялася Незнайомка.
– Це не ми, а ви кумедні. Дайте, будь ласка, дзеркальце! – верескнула «іноземка».
– Ви ж бачите – діватись вам нікуди. Ху! – хукнув «іноземець».
– Ви ж, мабуть, догадуєтесь, з ким маєте справу…- вкрадливо сказав Безсмертний.
– Догадуюсь,- кивнула Незнайомка.-Але дзеркальця в мене нема. Шукайте, якщо не вірите.
«Іноземці» і Безсмертний перезирнулися.
А Вася лежав у кущах і тремтів, дрібно цокаючи зубами. От зараз вони згадають про нього, згадають, кинуться шукати і…
Але вони чомусь не згадували. Мабуть, парфуми Незнайомки таки діяли.
– Сказано, що робити обшук не можна,- стишивши голос, мовила «іноземка».- Небез-печ-но!
– Так. Треба, щоб добровільно. Ху! – хукнув «іноземець».
– Тоді доведеться транспортувати. Хай Сам вирішує,- сказав Безсмертний.
– Доведеться,- погодилась «іноземка».
– Ху! – кивнув головою «іноземець». І тут на галявину виїхав тролейбус. Той самий, без водія й пасажирів. Розчинилися двері.
– Заходьте! – сказав Безсмертний.
– Будь ласка! – усміхнулася й знизала плечима Незнайомка.
Притримуючи руками поли свого довгого бла китного плаття, вона перша зайшла у тролейбус. За нею зайшли «іноземці», потім Безсмертний.
Але двері тролейбуса не зачинилися. З трави несподівано виповз чорний вуж і заліз у тролейбус. Потім з-за дерев вийшла чорна кицька з жовтими очима, кульгаючи, підійшла до дверей і одним м'яким стрибком скочила всередину.
Лише тоді двері зачинилися, і тролейбус рушив.
Розділ п'ятий, в якому з'являється Терентій
«О! А де ж їхній обіцяний свист? Чого ж вони не засвистіли? – несподівано згадав Глечик, коли тролейбус поїхав.- Що ж я до ночі під кущами тут сидітиму?.. І все через оте дзеркальце…»
Вася витяг його з-за пазухи, покрутив у руках. Звичайнісіньке маленьке пласкеньке дзеркальце, яке жінки носять у сумочках. І в мами таке є, і в тьоті Зіни, і навіть у сестрички Талочки.
Крізь листя на дзеркальце впав сонячний промінь, щось блиснуло… І раптом…
Раптом перед Васею з'явився… сонячний зайчик. Не просто собі світла плямка, а справжній зайчик – з вушками, з лапками, з хвостиком, із жвавими оченятами і з вусиками із сонячних промінців.
– Ой! – вражено вигукнув Глечик.- Що це?
– Не «що», а «хто»,- озвався сонячний зайчик.- Терентій!
– Хто? – розгубився Вася.
– Терентій – так мене звуть. Терентій з Країни Сонячних Зайчиків.
– Що? Хіба є така країна?
– А ти хіба не знаєш? Є, звичайно. Це країна, куди збігаються всі сонячні зайчики, коли сонце сідає або заходить за хмари.
– А… а ти з'явився тому, що… що я покрутив у руках дзеркальце? Так?!
– Так. Адже сонячних зайчиків без дзеркальця не буває. А це ще й не просте дзеркальце, а чарівне.
– Чарівне? – здивувався Глечик.
– Авжеж. Тому за ним і полює вража сила.
– Вража сила? Яка вража сила?
– Ну, ти ж їх бачив щойно.
– Хто? Оті «іноземці»? З Лан дії?
– «Іноземці»! Баба Яга, Змій Горинич і Кощій Безсмертний. Тільки країна їхня не Ландія, а Зландія. Володар Зландії, шеф вражої сили пан Морок. Колись він був Начальником Канцелярії Нічних Кошмарів, першим радником при дворі Королеви Глупої Ночі. Сонячні зайчики перемогли те королівство і Королеву Глупої Ночі ліквідували, а пана Морока засудили були на довічне ув'язнення у підземеллі Палацу Чарівних Казок, пустивши його у заплутаний лабіринт із чарівних дзеркал. Та, коли будували той лабіринт, один з будівників був недбалий, поставив одне чарівне дзеркало з тріщиною. І пан Морок примудрився втекти. Він же з темряви і може зменшуватися до мізерних розмірів. Заснувавши свою країну Зландію, він мріє тепер помститися сонячним зайчикам, які роблять людям добро. І розсилає по землі злу вражу силу…