— Синку, а ти батька маєш?
— Маю, — каже хлопчик.
— А що він робить?
— Сам собі шкоду робить.
— А маму маєш?
— Маю.
— А що вона робить?
— З'їдений хліб пече.
— А ще хто в тебе є?
— Сестра.
— А що сестра робить?
— За торішнім сміхом плаче.
Пан знову нічого не зрозумів.
— Розв'яжи мені гудз тому всьому, — говорить.
— Та дуже все просто, пане. Тато має поле коло дороги, і люди ходять та їздять по ньому. Він на одному загоні викопав рів, а люди їздять по другому. Він тепер копає там рів, а люди їздитимуть по третьому. Так на всіх загонах йому нашкодять. А як би не копав тих ровів, то люди їздили б по одному, а на тих двох щось росло би.
— А мати?
— Мати раніше позичала у сусідів хліба. Ми той хліб з'їли, а тепер щодня пече свій, але сусідам віддає.
— А сестра?
— Сестра торік гуляла з хлопцями, нагуляла дитину, а цього року колише її і плаче.
Пан тоді каже:
— Я тобі дам грошей, а ти комусь заплати, аби за тебе пас корову, і поїдеш зі мною до міста.
— Е, пане, боюсь я з вами їхати, бо мене за правду можуть убити, — відповідає хлопчина.
— Не бійся нічого. Говори, що думаєш. А я за тебе ручуся.
Посідали вони в бричку і їдуть у гості до другого пана. А то був такий пан, що любив із кожного кожухи шити, і ніхто не годен був його завстидати.
Коло великого будинку коні зупинилися. Пан зліз із брички і пішов до дверей, а хлопчину з фірманом залишив на вулиці.
Пани, наїлися, напилися і зайшли в бесіду. Що не скаже гість — господар його переговорить. Так точили вони баляндраси, аж гість не втерпів і каже:
— Ти мене переговорюєш, але в мене є такий слуга, що ти його не переговориш.
А той пан рахувався дуже вченим і каже зі сміхом:
— Клич свого слугу, най хоч подивлюся на нього.
Лиш став малий хлопчина на порозі, а пан устав, високий, як драбина, і каже:
— Коли ти такий мудрий, то поцілуй мене в губи так, аби ти ані на що не ставав, ані підстрибував.
Хлопчина на те відповідає:
— Я би вам, пане, щось сказав, лише боюсь, аби ви мене не били.
Той пан, що гостем приїхав, говорить:
— Не бійся, я за тебе заступлюся.
Повертається хлопчина до господаря спиною і каже:
— Я виконаю ваше бажання, але спочатку виконайте моє. Поцілуйте мої п'яти, але так, аби ви ні вклякали, ні сідали, ні згиналися.
Як почув таке пан, більше нічого не хотів загадувати хлопчині. А цей, що пастуха привіз, каже:
— Говорив я, що слугу не переговориш. То бувай здоров і більше не май мене на кпи.
Повертається пан із міста додому, довіз хлопчину на пасовище, заплатив йому за перемогу.
— Якщо ти мені потрібний будеш, то я приїду по тебе, — сказав.
А потрібний панові став той пастушок дуже швидко. Десь на третій день цар оголосив по всій державі, що шукає такого чоловіка, який би з нього дурня зробив. Кому це вдасться, той дістане добру нагороду.
Приїжджає пан за хлопчаком і розказує, чого забагнув цар. Хлопчак і каже:
— Гаразд, пане. Лише заплатіть за все, що буду купувати.
Приїхали до міста, зайшли в магазин. Хлопець бере бритву, ножиці і все, що треба голяреві, а пан за все платить.
— Можемо йти.
— А не забув чого? — питає пан.
— Все купив. їдьмо.
Приїхали під царський палац. Бричка зупинилася, а пан скочив та й десь заховався.
Підходить хлопець до вартового і каже:
— Передай цареві, що приїхав до нього голяр.
Наказав цар варті пропустити хлопця. Ввійшов він, а цар подивився і каже:
— Щось я тебе не знаю. Скажи, хто ти на ім'я?
— Чивинебачилитакого, — каже хлопець.
— Дивне якесь прізвище. Та давай. Подивлюся, чи добрий із тебе спеціаліст, чи на шибеницю тебе відправи ти, що берешся царя голити.
Обстелив хлопець царя білим, як і має бути, і береться до роботи. З правого боку півголови підстриг, з лівого півбороди підголив, а тоді каже:
— Перепрошую, але я мушу на хвилинку вийти.
Цар чекав його хвилину, п'ять, десять, а через півгодини встає і йде свого голяра шукати.
А голяр тим часом скинув голярську одежу, знайшов пана і йде з ним під царський палац.
Зібралася купа людей під палацом, а тут і цар виходить, як опудало, і кричить:
— Чивинебачилитакого!
Вся царська родина і слуги аж попадали зі сміху. А цариця каже:
— Та коли ж я тебе бачила таким? Що з тобою?
Позбігалися прості люди і почали сміятися та плескати у долоні, що таки знайшовся чоловік, який із царя дурня зробив.
ДІДОВА ДОНЬКА І БАБИНА ДОНЬКА[80]
Про дідову доньку і бабину доньку є багато казок, але це не така. Давно-давно одна баба, як ще дівкою була, нажила собі дитину. Дід тоді парубкував і цієї баби не знав, а як оженився, то щасливо ґаздував з гідною жінкою. Та сталося так, що жінка його вмерла, і люди підмовили, аби сватав з другого села бабу з донькою.
Вдовець теж мав доньку і вирішив оженитися. Жили вони, жили, але баба страшно ненавиділа дідову доньку, бо та була дуже гарною, і лише почала відданичити — відбою від женихів не було. Дідова донька гарна та ще й працьовита, а бабина негарна та ще й лежебока. Бідкається баба сама собі:
— Та як так може бути — дідову доньку сватають, а з моєю ніхто й розмовляти не хоче.
І надумала позбутися дідової доньки. А як? Каже їй одного разу:
— Набери в мішки попелу і відвези до того млина, де дванадцять чортів мелють, а звідти маєш привезти дванадцять мішків питльованої муки.
Набрала попелу дідова донька, сіла на воза і повезла. До того млина було далеко, і доїхала вона аж на вечір. Розпрягла коней, зайшла до млина і стала чекати.,
Десь коло дванадцятої години млин сам почав молоти, і з'явилося дванадцять чортів.
Підходить найстарший чорт і каже:
— Ходи, дівко, танцювати.
— Та як я піду танцювати, коли стрічки не маю? — каже дідова донька.
Принесли чорти стрічку. Вона заплела косу, але танцювати знову не хоче.
— Як я піду танцювати у старій сорочці?
Принесли чорти й сорочку.
— Ходи, дівко, танцювати! — сердиться найстарший чорт.
— Та як танцювати, коли стара спідниця?
Пішли чорти, принесли спідницю. Одяглася дівчина, а танцювати не йде.
— Та ще чобіток не маю, — каже.
Бігали кудись чорти, бігали, а принесли й чобітки.
— Ходи, дівко, танцювати, — лютує чорт.
— Та ще сережок не маю, — озивається дівчина.
Метнулися чорти по сережки, так усе носили, поки дівчину не вдягли з ніг до голови. А тоді вона ще й скрині з одягом та золотими речами забагла. Несуть чорти скриню, але донесли лише до порога — бо когут запіяв, і всі втекли до пекла.
Дівчина в млині набрала мішків із борошном, висадила їх на віз, зверху висадила скриню і приїхала додому як цісарева дочка.
— Де ти все дістала, — питає баба.
— У млині,— відповіла дівчина.
І розказала, як чорти просили її до танцю.
На другий день баба свою доньку виправляє попіл молоти.
Приїхала дівчина до млина, чекає півночі. Дочекалася, прийшли чорти, і найстарший кличе її до танцю.
— Принесіть мені те і те, — каже бабина донька, — то піду.
Чорти кинулися в різні боки, позносили все, чого забажала, одяглася дівчина, взулася — і гайда з найстаршим чортом у танець. Як обкрутив нею чорт, то цілої кісточки не залишилося.
А дідова донька живе й досі.
ПРО ЧОЛОВІКА, ЩО МАВ ЗЛУ ЖІНКУ[81]
Кохалися хлопець і дівчина. Поки побралися, пройшло чотири роки. А як уже стали жити разом, то народилося у них двоє дітей.