— Що бажаєш, добрий чоловіче?
— Дорога моя рибко, дай мені другі бисочки, бо старі попсувалися.
— Добре, почекай.
Попливла рибка до матері і каже:
Прийшов той чоловік, якому ти подарувала бисочки, і каже, що вони попсувалися. Просить другі, ліпші.
— Добре, доню!
Запливла риба в печеру, винесла набагато кращі, золотом оздоблені бисочки.,
Передала золота рибка бисочки бідному, подякував він і знову прийшов додому. Посадив сім'ю за стіл, а бисочки аж сяють золотом.
— Бисочки, бисочки, розбисайтеся! — примовив.
Як відкрилися бисочки, то до всіх, хто був у хаті, по три маленьких чоловічки з чорними булавами вискочили і б'ють — куди попало. Батька так присіли, що він на якийсь час пам'ять втратив. А як прийшов до тями, то ледве проговорив:
— Би-би-би-сочки, заби-бибисайтесь!
Поховалися чоловічки, і аж тепер побачив батько, що й дітям писки попухли.
— Ідіть на ворота, — каже їм, — і співайте ще голосніше, як тоді, коли добре малися. Як вийде стрийко, скажіть йому, що сьогодні ви ще смачніше їли, ніж учора.
Почали діти співати, багач вибіг із хати, але вже не свариться — лише питає, чому їм так весело.
— Батько ще кращі бисочки приніс, — відповідають діти.
Прибіг багач до брата, побачив бисочки, заздрість його залоскотала, Просить продати.
— Ей, брате, досить того, що я вже одні продав, а ці не продам, — каже бідняк.
— Тоді поміняємося. До мене гості приїжджають, а для тебе досить і старих.
Не згоджується бідняк.
— Додаю тобі до старих два морги поля, корову, повний віз пшениці та жита, ще й мішок пшона, — умовляє багач.
Нарешті дав себе бідняк умовити.
Якраз настало свято, а по краю розійшлася слава про багача, що має чудасію і не мусить ні варити, ні пекти, а може безліч гостей погостити. З'їхалися багатії з усіх» усюд на чарівні бисочки подивитися. Сіли за столи і чекають. Багатій приносить із комори позолочені бисочки, ставить на стіл і каже:
— Бисочки, бисочки, розбисайтеся!
Як повискакували маленькі чоловічки, як почали багачів гостити, то знявся такий лемент, що на десяте село було чути. Одному вибили око, другому зламали руку, третьому ребро, і гості ледве повтікали. Ледве спромігся господар побитий прошепотіти:
— Би-би-бисочки, заби-би-би-сайтесь!
Відлежав багач кілька тижнів, але довго лежати не міг, бо злість пригнала його до молодшого брата.
— Ти обманув мене. Я ледве до пам'яті прийшов і вже навіки втратив приятелів своїх. Повертай мені все, що я тобі віддав, і забери собі прокляті бисочки.
— Е ні, брате. Я тобі продав справні бисочки. Ти, напевне, щось їм зробив, а тепер ще чогось хочеш. Не візьму я їх назад
Подав тоді багатий брат до суду, але справа і донині там лежить, а бисочкам кінця нема. Аж наразі я збив горнець — бисочкам кінець.
БАТЬКО І ЧОТИРИ СИНИ[86]
Мав батько чотирьох синів. Коли повиростали, то одного разу зібрав їх і каже:
— Прийде час вам із людьми рівнятися. Дати вам нічого не можу, бо самі бачите, який я бідний. Ідіть у світ білий і здобудьте собі якесь ремесло.
Попрощалися сини з родиною і рушили в далеку подорож.
Ідуть день, ідуть другий, ідуть третій. Ніхто не зустрічає їх, ніхто не питає, куди йдуть і чого шукають. Аж на четвертий день з темного лісу вийшов дуже старий, сивий дідусь.
— Добридень, дідусю!
— Доброго здоров'я. Куди ви, хлопці, йдете?
— Йдемо, — відповідають, — у світ ремесла повчитися.
— Якщо так, то одного на три роки можу взяти до себе.
— Візьміть на три роки і три дні,— попросився старший брат.
Дід погодився.
Залишився старший брат із дідом, а троє рушили далі. Йшли цілий день, вийшли у широкий степ, переночували, аж зустрічає їх дідусь. Привіталися, а він питає:
— Куди йдете, хлопці?
— Ремесла навчитися хочемо.
— Один із вас може залишитись у мене на три роки.
— Візьміть мене на три роки і два дні,— проситься один із братів.
— Добре…
Попрощалися і пішли два брати далі, а на другий день і третього брата зустрічний дідусь забрав. Попрощався наймолодший і рушає в дорогу сам. А домовилися зустрітися через три роки і день, щоб разом іти додому.
Іде наймолодший брат — аж перед ним велике місто. Із-за кущів вийшов чоловік і привітався:
— Куди йдеш? — питає.
— Ремесла якогось хочу навчитися, — каже хлопець.
— Ходи зі мною. Будеш учитися три роки.
Погодився хлопець і залишився в того чоловіка.
Швидко пробіг час. А через три роки попрощався хлопець зі своїм учителем, подякував за науку і пішов.
Через день зустрічається зі своїм братом.
— Навчився ремесла? — питається брат.
— Навчився.
— А яке твоє ремесло?
— Соромно й признатися, — каже молодший.
— То яке?.. Чи не злодій ти?
— Я злодій.
— То непогано. Цілий день лежиш у холодку і думаєш куди вночі піти. Якщо ти добрий злодій, то за ніч вкрадеш стільки, що півроку житимеш, а як поганий — без голови залишишся.
— Я такий злодій, що лише у панів крастиму. А ти хто?
— Я стрілець. Бачиш, господар навіть подарував чарівну рушницю. Не прицілюючись стріляю, а куля сама потрапляє, куди я задумав.
Через день зустрічають третього брата.
— Що ти навчився? — питають.
— Я — кравець. Маю чарівну голку. Як шию костюм, то навіть не приміряю його.
На третій день зустріли й найстаршого брата.
— Яке ти ремесло здобув? — питають.
— Я — астроном, — каже старший брат і показує чарівну підзорну трубу.
І от уже йдуть брати додому разом. Прийшли, а батько та мати вже постаріли,
— Ну, діти, похваліться, чого вас навчили, — каже батько.
Розповіли брати. Лише наймолодший мовчить.
— А ти чи не злодій, — каже батько, — що мовчиш?
— Злодій, — відповідає наймолодший.
— Та нічого, побачу, на що ви здібні,— каже батько. — Ти, найстарший сину, астроном? То поглянь і скажи, що бачиш на вершечку цієї груші.
Вийняв син підзорну трубу, підніс до ока:
— Є гніздо синиці, а в тому гнізді п'ять яєчок, — каже.
— П'ятеро? А ти, злодію, лізь на грушу і з-під синички викради яєчка.
Роздягся син, взяв у зуби ножик і тихесенько поміж колючим гіллям доліз під гніздо. Примостився там, ножик із зубів — і береться до роботи.
Знизу в гнізді вирізав дірочку, щоб могло пролізти яєчко. Корочок положив на гілку. В цей час синичка почала рухатися, і через дірочку викотилося яєчко. Взяв він його у рот. Через мить ще одне випало — і так усі п'ятеро. Знову закрив корком гніздо і зліз на землю.
— Ось тобі, батьку, яєчка.
— Тепер, астрономе, подивися, чи є в гнізді пташка?
Подивився син і відповідає:
— Є!
Не повірив батько і кинув грудкою, а з гнізда вилетіла синичка.
Тоді похвалив найстаршого і наймолодшого синів і далі іспитує.
Розклав четверо яєць на кінцях стола, а посередині п'яте положив.
— Ти, сину, хвалився, що стрілець. Якщо це правда, то з одного пострілу розбий усі п'ятеро яєчок так, щоб не зачепити пташат, які повинні вилупитися.
Взяв син три шротини, наладував рушницю, прицілився у середнє яйце, вистрелив — і всі п'ятеро пополовинив.
— Ти, сину, казав мені, що кравець, — каже батько іншому синові.— Позашивай яєчка, щоб тих писклят, які всередині, мати вивела живими і здоровими.
Витяг кравець чарівну голку, вселив золоту нитку і почав зашивати. А щоб нитки не було видно, то затер шви фарбою.
Батько наказав синові-злодієві віднести знову на місце яйця. Той поліз, примостився під гніздом, а синичка теж уже сіла і вертиться, бо яєць під собою не чує. Тихенько, щоб не налякати її, хлопець по одному яєчку через дірочку в гніздо запхнув. Потім закрив корочком дірочку, шпилькою пришпилив і зліз на землю.