Звісно, я казав неправду, і Ліна це знала. Вона знову махнула рукою, і хмарка перетворилася на неправильне коло. А потім, напевне, на місяць.
— Я знаю, що вони ненормальні. А які ще? Все це їхнє вибілене волосся і сумочки під колір шмаття…
— То ж бо й воно. Ну, дурні вони. Тобі не байдуже?
— Не байдуже, бо вони мене дратують. І я сама стаю дурна. Дурію, дурію і ще раз дурію в геометричній прогресії. Піддаюсь чужій дурості й сама стаю така, — Ліна поворушила рукою, і хмарку-місяць віднесло вітром.
— Дурнішого я в житті не чув, — сказав я і зиркнув на неї скоса. Вона ледь стримувала усміх. Так ми пролежали ще хвилину. — А знаєш, що таке справжня дурість? От я під ліжком тримаю книжки.
— Які?
— Романи — Толстого, Селінджера, Воннегута. І я їх читаю. Бо мені подобається.
Ліна перевернулася на бік і підперла голову рукою.
— Так, і що про це думають твої друзі?
— Ну, я їм про це не розповідаю. Баскетбол — і крапка.
— А можливо, ще комікси? На уроці англійської? — сказала вона нібито без прихованого підтексту. — «Срібний серфінгіст». Ти ж, здається, його читав саме перед тим, як усе сталося?
«Ти помітила?»
«Як бачиш».
Не знаю — розмовляли ми насправді чи я все це вигадав, але з глузду нібито ще не з’їхав.
Ліна змінила тему розмови, тобто, якщо сказати точніше, повернула її в колишнє русло:
— Я теж читаю. Переважно вірші.
Я уявив, як вона моститься у ліжку зі збірочкою поезій у руках… от тільки яким саме було ліжко у маєтку Рейвенвуд, я уявити не міг.
— Правда? Я теж читав. Чарльза Буковскі.[4]
В принципі, я сказав правду, адже прочитав аж два його вірші.
— У мене є всі його збірки.
Я знав — вона не хотіла говорити про те, що сталося, але я більше не міг тримати це в собі. Я мав знати.
— Ти розповіси?
— Про що?
— Про те, що сьогодні сталося.
Запала тиша. Ліна сіла і вчепилася в жмут трави. Потім лягла на живіт і зазирнула мені у вічі. Вона була всього за кілька сантиметрів від мене, і я застиг, намагаючись не проґавити жодного її слова.
— Я справді не знаю. Зі мною часом таке трапляється, хочу я того чи ні.
— Як сни, — я вдивлявся в її обличчя, сподіваючись знайти хоч проблиск зізнання.
— Як сни, — мовила вона не задумуючись, потім здригнулася і кинула на мене стривожений погляд. Значить, я весь цей час мав рацію.
— То ти пам’ятаєш сни.
Ліна затулила обличчя руками.
Я сів.
— Це була ти, я знаю. А то був я. І ти розуміла усе, про що я тобі розповідав.
Я забрав руки з її обличчя, і мене мов пройняло струмом.
«Та дівчина — це ти».
— Чому ти нічого не сказала учора ввечері?
Ліна не підводила очей. «Я не хотіла, щоб ти знав».
— Чому?
У тиші саду це слово прозвучало занадто голосно. Коли Ліна глянула на мене, вона була бліда й інакша. Перелякана. З очима, схожими на штормові океанські хвилі.
— Я не думала, що побачу тебе, Ітане. Я гадала, це лише сни і тебе не існує насправді.
— Але коли ти мене впізнала, чому нічого не сказала?
— Все дуже складно, і я не хочу ні тебе, ні когось іншого в це вплутувати.
Я й гадки не мав, про що це вона, і лише відчував, що досі тримаю її за руку. Це було неймовірно гостре відчуття. Як і шорсткість каменя, на котрому ми сиділи і котрий я ухопив за край, аби втримати рівновагу. На ньому збоку я намацав щось маленьке і кругле — жука чи менший камінчик, який відпав мені на долоню.
Зненацька нас ніби вдарив грім. Я відчув, як Лінина рука ще дужче стиснула мою.
«Що відбувається, Ітане?»
«Не знаю».
Все навколо змінилося, і я опинився у зовсім іншому місці. Це був сад і не сад, а запах лимону перетворився на згар.
Була полуніч, та небо горіло вогнем. Полум'я здіймало увись величезні кулаки диму і збивало все на своєму шляху — навіть місяць. Земля перетворилася на болото, на обгоріле попелище, щедро змочене до пожежі дощем. Якби ж то дощ пішов сьогодні! Женев'єва ковтала дим, що обпікав їй горло і не давав продихнути, Її спідниці облипли брудом, і вона насилу рухалася, плутаючись у об'ємних брижах тканини, та однак і далі йшла.
Настав кінець світу. Її світу.
Звідусіль долинали зойки, постріли і невблаганний рев пожежі. Вона чула, як солдати віддавали накази вбивати.
4
Чарльз Буковскі (1920–1994) — американський поет, романіст і новеліст, автор понад шістдесятьох книжок.