Я знав, у чому справа. Якщо буде не голодно й не холодно, то, можливо, ніхто й не помітить порожній стілець. Вистачило б лише справ, пирога й тем для розмов. Тільки у всьому світі не знайдеш такого безкінечного пирога — навіть на кухні в Амми.
Тітка Керолайн намагалася втягти мене в бесіду.
— Ітане, ви ж відтворюватимете у школі події Громадянської війни? Тобі часом костюм не треба? У мене на горищі є чудові мундири — точно як із тих часів.
— Ой, не нагадуй!
Я й забув, що мав перевдягтися солдатом Конфедерації для відтворення битви на Медовому пагорбі.[16] Без цього на іспиті з історії можна було ставити хрест. Щороку, в лютому, в Гатліні відбувалися такі «історичні» події — чи не єдине, заради чого сюди приїздили туристи.
Ліна узяла печиво.
— Я не зовсім розумію, чому навколо цих інсценувань стільки галасу. На відтворення битви сторічної давнини піде стільки сил, але навіщо? Адже про все це можна прочитати в книжках.
«Ой-ой».
Тітка Пруденс зітхнула — для неї це було справжнім святотатством.
— Спалити вашу школу треба — усю до цеглини. Не вчать вони вас там історії. Про Війну за незалежність Півдня в жодній книзі не прочитаєш. Треба самому побачити, кожному особисто. Збагнути, що та ж сама країна, яка боролася під час Американської революції як єдине ціле, обернулася сама проти себе під час Війни.
«Ітане, скажи щось, зміни тему».
«Запізно. Вона зараз ще й гімн заспіває».
Маріан розломила навпіл коржик і поклала всередину шинку.
— Міс Стетем має рацію — у Громадянській війні країна обернулася сама проти себе, зробила братів ворогами. Це трагічний розділ в історії Америки. Загинуло понад півмільйона людей, хоча більшість із них забрали хвороби, а не власне війна.
— Трагічний розділ історії, трагічний, — покивала тітка Пруденс.
— Але ж не переймайся так, Пруденс Джейн, — погладила її по руці сестра Грейс.
Тітка Пруденс висмикнула руку:
— Не кажи мені, що я переймаюсь. Я просто з’ясовую, чи вони біле від чорного відрізняють. Та школа мені ще платити повинна, що я їх вчу.
«Я мав тебе попередити, що ліпше їх не зачіпати».
«Знайшов коли сказати».
— Перепрошую, — засовалася Ліна на стільці, — я не хотіла нікого образити. Я ще ніколи не зустрічала людину, яка б так добре зналася на подіях Війни.
«Гарно сказано. Якщо ти мала на увазі — повернута на цих подіях».
— І ти не переймайся, дорогенька. Пруденс Джейн час від часу любить пополоскати мізки, — відповіла тітка Грейс, штурхнувши тітку Пруденс ліктем.
«Ось чому ми підливаємо їй у чай віскі».
— Це все через той арахіс, який від Карлтона дістався, — винувато подивилася на Ліну тітка Пруденс. — Я переїла солодкого.
«Вона ще та ненажера».
Батько покашлював і відсторонено розмазував по тарілці картоплю. Ліна здогадалася, як спрямувати розмову в інше русло.
— Містере Вейт, Ітан розповідав, що ви письменник. А які ви пишете книжки?
Батько кинув на неї оком, але нічого не відповів. Можливо, він навіть не втямив, що Ліна звертається до нього.
— Мітчел працює над новою книжкою — великою, можливо, найважливішою в його житті. Та й написав він уже багацько. Еге ж, Мітчеле? Скільки в тебе книжок? — Амма говорила до батька, як до дитини. Хоча вона точно знала, скільки видань він встиг надрукувати.
— Тринадцять, — пробурмотів він.
Батькова відлюдькуватість не злякала Ліну, але насторожила мене. Я пильно його роздивився: скуйовджене волосся, синці під очима… коли він до такого дійшов?
Ліна не здавалася:
— То про що ваша книжка?
Уперше за весь вечір батько ожив:
— Це історія кохання. Така собі книжка-подорож. Великий американський роман. Хтось може сказати, що це «Галас і шаленство»[17] в моїй кар’єрі, але я поки що не розповім вам сюжету. Не можу. Не зараз. Не тоді, коли я так близько до… до… — він щось забурмотів, а потім зненацька замовк, ніби в нього на спині хтось повернув невидимий ключик. Дивлячись на порожній мамин стілець, він опинився далеко від свята.
Амма помітно хвилювалася. Тітка Керолайн намагалася переключити розмову на іншу тему, бо вечір перетворювався на абсолютно незрозуміле дійство.
— Ліно, то звідки, ти кажеш, ти приїхала до нас?
Але я вже не чув її відповіді, не чув нічого навкруг. Натомість усе вповільнило рух, стало розмитим, збільшувалося і зменшувалося, як хвилі тепла, що коливаються у повітрі.
А потім…
Усе завмерло. Точніше — завмер я. І батько. Примруживши очі й округливши губи, він збирався щось вимовити, але звук ніяк не міг вихопитися на волю. Батько закляк над горою непочатого пюре, і так само, як він, статуями застигли Маріан, тітка Керолайн і Сестри. Навіть повітря стало нерухомим, а маятник дідусевого годинника на піврусі зупинив хід.
16
Третя битва під час операції «Марш генерала Шермана до моря», яка отримала назву битви на Медовому пагорбі
17
«The Sound and the Fury» (1929), найвідоміший роман американського письменника Вільяма Фолкнера.