Апартаменти Зосима були схожими скоріше на кабінет ученого-географа, ніж на житло мага, недарма він вважався повелителем доріг. Уздовж однієї стіни від підлоги до стелі височіли книжкові полиці з величезною кількістю атласів і фоліантів, які належали перу відомих мандрівників і першовідкривачів. У спеціальній шафі зберігались особливо цінні манускрипти про загублені землі. Та головною вартою уваги пам'яткою кабінету був величезний глобус. Він займав центр кімнати і являв собою дивовижне поєднання науки та магії.
На перший погляд він відрізнявся від звичайного глобуса хіба що розмірами, але при найближчому огляданні можна було побачити, що в ріках, морях і океанах хлюпає вода. На материках здіймаються кам'янисті пасма гір і жовтіють піщані бархани пустель. Крізь спеціальне збільшувальне скло можна було розгледіти мікроскопічні дерева, міста, розміром із ніготь немовляти, а на лугах — стада, схожі на розсипані макові зерна. Маючи бажання, можна було спостерігати кумедні побутові сценки на міських вулицях або підглядати у вікна й навіть підслуховувати чужі таємниці.
Щойно Зосим став свідком цікавої розмови між Марікою та хлопцем на ім'я Прошко. Тепер він обдумував, чи можна мати з цього користь.
Стук у двері відірвав чародія від роздумів. Зосим здивувався неочікуваному відвідувачу. До нього нечасто приходили гості. Двері відчинились, і показався Саватій.
— Я тобі не стану на заваді, брате? — поцікавився він.
— Ти завжди бажаний гість у цих стінах, — запевнив його Зосим, не покрививши душею.
Саватій був утіленням доброти і м'якості, від сумирної вдачі до огрядного, пухкого тіла. На його щокатому обличчі незмінно сяяла легка усмішка. Саватій був не єдиним білим магом, але тільки його було неможливо уявити в гніві.
Чарівники затишно влаштувались у кріслах, і Саватій сказав:
— Я отримав вісточку від одного давнього знайомого. Якось ми випадково перетнулись у просторі сновидінь і відтоді час від часу обмінюємося новинами.
Одкровення Саватія було для Зосима цілковитою несподіванкою. Річ у тім, що маги жили відособлено й не дотикалися до світу людей.
Помітивши, що брови повелителя доріг здивовано поповзли вгору, Саватій поспішно додав:
— Правил я не порушую. Він же не простий смертний, а астролог. Служить при одному королівському дворі. Мені також буває цікаво поспілкуватися з тими, хто живе у великому світі. Не всі ж мандрують, як ти.
— О, я не маю нічого проти твого знайомства, — заспокоїв Саватія Зосим. — Так що повідомив тобі твій знайомий?
— Просить мене за одного хлопчину. Начебто в нього є здібності, й йому потрібен наставник.
— І що ж ти вирішив? — поцікавився Зосим.
— Адже ти знаєш, я не можу нікого взяти на навчання. До того ж обстановка на острові й так страшенно нервозна. Агрипа ходить сам не свій. Не вистачало ще мені вигулькнути з цим Прошком. Порадь, як би мені ввічливіше відмовити йому?
— Так цього хлопчину звати Прошко? — перепитав Зосим.
— Ніби так. А що?
— Цікавий збіг. Чи він, бува, не в цьому королівстві живе? — Зосим повернувся до глобуса й показав на столичне місто, де щойно відбулася підслухана ним розмова.
— Вірно. А ти звідки знаєш? — насторожився Саватій.
— Я хочу, щоб ти дещо послухав, — замість відповіді сказав Зосим.
Він промовив заклинання, і з точки на глобусі, на яку він щойно вказав, випливла прозора куля, схожа на мильну бульбашку. Всередині у ній виникла чітка картинка. Берег озера. Двоє підлітків — хлопець із відкритим веснянкуватим лицем і красива чорноволоса дівчина. Вони стояли на піщаному схилі й розмовляли.
— …Ну, я й спробував. Хрусь… і нога навпіл, — мовив хлопець.
— Правда, чи що? — не повірила дівчина.
— Їй-бо!
— А може, це випадковість?
— Овва! А позавчорашній ураган?
— До чого тут ураган?
— Його також я наслав, — гордо мовив хлопчина.
Саватій із цікавістю слухав розмову, поки картина не померкла.
— Очевидно, це і є Прошко, — пояснив Зосим. — А знаєш, хто його співбесідниця?
Саватій подався вперед. Обпершись руками об підлокітники, маг витріщився на Зосима і здивовано промимрив:
— Невже?..
Зосим легким кивком підтвердив його здогадку.
— Саме так.
Чарівники помовчали.
— Ти хочеш сказати, що хлопчина насправді вірить у те, що це він став причиною урагану? — нарешті мовив Саватій.