— Але це неможливо. Потрібно підготувати її до розставання й зібратися, — розгубилась Агнеса.
— Як хочете, але якщо до п'ятниці ваша дочка не поїде, ви жалкуватимете про це все життя, — наполягав старий. — Ви ж розумієте, дівчина ходить до покинутого замку не для того, щоб гратися ляльками. Хто знає, до чого це призведе? Вона накличе біду на вашу сім'ю.
— Ви вважаєте, все так серйозно?! — злякано вигукнула Агнеса.
— Я лише попереджаю та надаю можливість вам думати й пожинати плоди свого рішення, — старий посміхнувся й додав: — Навряд чи ваша вихованка погодиться їхати туди з доброї волі. Та це допоможе на деякий час приборкати її норов.
Він простягнув герцогині пакетик із порошком.
— Що це? — запитала Агнеса.
— Усього лиш снодійне. Воно не завдасть дівчині шкоди. Цього порошку вистачить, аби вона проспала до прибуття на місце.
— Ви впевнені, що це цілком безпечно? — перепитала герцогиня.
— Хіба я схожий на дітовбивцю?
Старий трохи підняв криси капелюха і подивився герцогині у вічі. Від його погляду в душі Агнеси розлилася вдячність і безмежна довіра до цієї статечної людини.
У цей час кучер підігнав карету і відчинив дверці. Агнеса обернулася, щоб запропонувати незнайомцю підвезти його, але той зник.
Дорогою додому Агнеса не звертала уваги на тряску по бруківці, що зазвичай так дратувала її. Думки герцогині були поглинуті недавньою розмовою. Досі вона не помічала у Маріки схильності до магії. Проте останнім часом вони рідко спілкувались і зовсім не розмовляли щиро. Дівчині найняли кращих учителів і гувернанток, але цього виявилося недостатньо, щоб убезпечити її від поганих нахилів.
Раніше Агнеса спробувала б поговорити з Марікою відверто, але зараз відносини між ними були занадто натягнутими. До того ж сивочолий незнайомець викликав у Агнеси безмежну довіру. Чим більше вона думала, тем більш розумним їй уявлялося рішення відправити непокірну дівчину подалі від дому. Щоправда, вона воліла б діяти не так поквапно. Якщо за дівчиною постежити, то навряд чи до осені вона натворить бід.
Повернувшись додому, герцогиня попрямувала до себе. Вона сподівалася, що примари минулого згинули назавжди, але вони знову повертались із замку тіней. Відтоді, як вісімнадцять років тому Агнеса покинула старий замок, вона жодного разу не бувала там і постаралася викреслити його з пам'яті. Оточений високою стіною та заростями покинутий замок розташований був близько і все ж мовби в іншому світі. За ці роки він обріс чутками та легендами, які захищали його ліпше за всякі огорожі. Більшість небилиць були пустими вигадками балакунів. Одначе всі старанно обходили прокляте місце стороною.
Агнеса подивилася туди, де, наче отруйний павук, притаївся нещасний замок. Над ним у чистому небі простяглася чорна пляма. Зловісні знамення йшли одне за одним.
Пляма росла і стрімко наближалася, перетворившись на зграю невідомих птахів. Герцогиня придивилася й охнула. Це були кажани. Вони насувалися величезною темною хмарою. Маленькі вампіри промчали повз її вікно й повернули назад.
Агнеса в заціпенінні дивилась їм услід, поки зграя знову не перетворилася на розмиту чорну пляму над покинутим замком. Що змусило летючих мишей здійснити свій зловісний обліт? Відповідь була очевидною.
Герцогиня рішучою ходою покинула свої апартаменти і попрямувала до кімнати названої дочки. На її полегшення, Маріка була в себе.
— Чим ти займаєшся? — ніби мимохіть запитала Агнеса.
— Нічим, — здвигнула плечима дівчина.
— Тобі не нудно сидіти самій?
Маріку насторожив цей несподіваний візит. Агнеса тижнями не заходила до неї, й вони бачилися тільки під час вечері. Чому раптом таке піклування?
— Я звикла, — байдужливо відповіла дівчина.
— Я подумала, може, послати тебе в гарну приватну школу? Там багато ровесників, з ким-небудь із них ти обов'язково подружишся, — закинула вудку герцогиня.
Маріка нічим не видала свого почуття, хоча серце стислося від болю. Тоненька павутинка прихильності, яка все ще пов'язувала її з цим домом, обірвалась остаточно. Тепер їй ясно дали зрозуміти, що вона тут не до двору. Герцогиня готова була платити великі гроші, тільки б позбутися її. Маріка хотіла сказати, що піде сама, та щось її стримало, й вона промовчала.
«Завтра. Я скажу про все завтра», — вирішила вона. Маріка не знала, що в неї не буде такої можливості. Адже одні будують плани, а інші — підступи.
Глава 14
Ризикований вчинок