— Це Вересовий пагорб, — урочисто сповістив Агрипа, ніби назва могла щось значити для Азара.
Юнак мовчав. Він за досвідом знав, що ставити запитання безглуздо. Агрипа розповість рівно стільки, скільки захоче.
— Тут самозванка знайде своє останнє пристановище.
Агрипа провів руками над кулею і прошепотів заклинання. Магічний кристал помутнішав, а потім у ньому з'явилося зображення дівчини. Відкинувшись на оксамитові подушки, вона міцно спала. Від спеки в неї на лобі виступили бісеринки поту, мов крапельки роси на пелюстках троянди.
— Спить і більше не прокинеться. Бідолаха навіть не дізнається про те, що сталося. Просто зануриться зі сну, навіяного зіллям, в інший, вічний, сон.
Цієї миті, мовби в насмішку зі слів чародія, повіки дівчини здригнулись, і вона розплющила очі.
Агрипа різко подався вперед, так що ледве не зіштовхнув магічний кристал на підлогу.
— Прокляття! Ця дурна баба дала їй не весь порошок! — в люті вигукнув він.
Маріка розплющила очі й не відразу зрозуміла, де вона є. Було нестерпно душно. Вона напівлежала на короткому сидінні, так що ноги звішувалися на підлогу. Спина отерпла. Напроти дрімала мадам Стилет у незмінній чорній сукні з коміром під саме горло. А за вікном пропливав мирний сільський пейзаж.
Дівчина різко сіла. Гувернантка також стрепенулась і випросталась на сидінні, як аршин проковтнула.
— Куди ми їдемо? — стривожилася Маріка, хоча вже здогадалась, якою буде відповідь.
— Як? Ви вже прокинулися? — здивувалася стара діва.
— Куди ви мене везете? — перепитала дівчина.
— До школи. Вам має бути відомо.
— Ви навмисне приспали мене! Як ви посміли!
— Я тут ні до чого. Мне наказано вас супроводити, — манірно підібгала губи мадам Стилет.
Маріка була приголомшена. Вона не очікувала від Агнеси такого віроломства. Було б значно чесніше, якби вона відверто заборонила їй їхати на острів, але вона вчинила гірше, ніж найпідступніший ворог. Облудниця удала, буцім не проти, а сама підсипала сонний порошок. Значить, усі запевнення в любові були тільки порожніми словами! Дівчина згадала, як іще вчора всією душею вірила Агнесі, а та брехала, криючись під маскою співчуття.
Від образи Маріці стиснуло груди. Їй бракувало повітря. Але причиною була не духота в кареті. Дівчину душив біль від фальші та брехні тієї, кого вона вважала своєю названою матір'ю. Немає нічого тяжчого, ніж зрада близьких людей.
— Я нікуди не поїду, — задихаючись, видушила із себе дівчина.
Вона штовхнула дверці, але ті виявилися замкненими.
— На вашому місці я б не робила дурниць, — сухо сказала гувернантка. — Позаду їде лакей. Їм із кучером наказано за вами приглядати.
— Нехай вас буде хоч сотня, ви не зумієте піймати неводом ріку! — вигукнула Маріка.
Вона відчула гострий біль. У грудях наче розжарилася вогняна куля. Дівчина згадала, що такий же напад був у альтанці, коли Гліб не покликав її на бал.
Вогняна куля розросталася. Маріці стало страшно від того, що в грудях у неї пульсувала невідома стороння сила, яка не давала дихнути і прагнула вирватися назовні, їй хотілося зробити ковток свіжого повітря, та наглухо замкнена карета, розмірено похитуючись на ресорах, рухалася далі. Біль наростав і з кожною миттю ставав усе нестерпнішим.
— Зупиніть, — попросила дівчина.
Мадам Стилет удала, що не почула прохання. У відчаї Маріка на мить уявила, як колеса карети розлітаються врізнобіч. Їй здалося, ніби серце в неї розірвалося. Біль тут же відпустив, і дівчина без сил відкинулася на подушки.
Тієї ж миті карету сильно трусонуло. Мадам Стилет від поштовху злетіла зі свого місця й упала на підлогу, задерши догори худий зад і оголивши сухі литки. Вибравшись із такої принизливої пози, вона осмикнула спідницю й, суворо звівши брови, висунулась у вікно.
— Ви що, понапивалися? Чи думаєте, що везете мішки з картоплею?
Із канави рачкував лакей у заляпаній грязюкою лівреї. Йому пощастило менше, ніж гувернантці.
— Усе. Привал. Здається, приїхали, — почули вони голос кучера.
— Що все це значить?! — обурилася мадам Стилет.
— Далі не поїдемо. Доведеться ремонтуватися.
Пасажири вилізли з карети. Аварія виявилася серйозною. Задня вісь переломилася навпіл. Колесо відлетіло, і карета завалилася на бік. Кучер похитав головою:
— Не збагну, як це воно вийшло? Скільки живу, а такого не бачив. Це ж треба, щоб товстюча вісь, як прутик, хрусь — і надвоє. Без коваля тут не обійтися. Доведеться шукати найближче село, де є кузня.