— От бачиш! А з тебе б я ніколи не посміла вимагати нічого подібного.
— Чого це ти така добренька?
— По дружбі. Чесне слово. Кажу ж тобі, розкаялась.
— Щось не віриться, що в тобі заговорила совість.
Маріка мала рацію. Знахарку привело до печери не розкаяння, а страх. Тільки-но відьма дізналася про те, що безрідна циганка — могутня чарівниця, вона відразу зметикувала, що скочила на слизьке. Знахарка завдала юній чародійці занадто багато лих і побоювалась, що та пригадає їй усі гріхи.
Відверто кажучи, відьма не горіла бажанням визволяти Маріку з полону, та за картами виходило, що Верховний Чародій зовсім старий і при владі довго не протримається. Знахарка ворожила на кавовій гущі, на бобах, на зернах, на воску, на папері, на дзеркалах і на воронячому пір'ї. Скрізь виходило одне — майбутнє за юною чарівницею. Хоч як гидко це було Знахарці, а треба було підлеститися до дівчини.
Прикинув так і сяк, Знахарка вирішила, що як не крути, а доведеться звільнити Маріку з полону, інакше з нею ні за що не помиритися. До того ж можна було і ще одну вигоду мати — дістати знак влади. Непоказний камінець із дірочкою посередині таїв у собі неабияку силу, та от же ж яка заковика: його не можна було ні відняти, ні вкрасти. Власник амулета міг розлучитися з ним тільки із власної волі. У відьми так і свербіли руки роздобути жадану річ.
— Думай, як хочеш, але договір дорожчий за гроші. Віддай те, що мені належить, — смиренно мовила Знахарка.
— Я присяглася, що віддам обіцяне, але тільки після того, як опинюся на волі.
— Ти що ж, мені не віриш? — обурилась баба.
— Ані на гріш.
— Отак завжди, — нещиро зітхнула Знахарка й тут же хихикнула: — Може, і правильно. Часом важко встояти перед спокусою. Але ти ж не обманеш стареньку?
— Не суди по собі,— відрізала Маріка.
— Годі злитися. Я просто так запитала, для вірності. До речі, я хотіла попрохати тебе ще про одну послугу, — єлейним голосом мовила відьма.
— Чого тобі ще треба? — насторожилася Маріка.
— Та суща дрібниця. Обіцяй, що забудеш про наші сварки. З ким не буває.
— Мене з твоєї ласки ледве не спалили заживо!
— Не можна ж бути такою злопам'ятною! Зате я тепер дарую тобі життя. Так що ми квиті. Ну що? Мир?
— Гаразд, але й ти обіцяй облишити умишляти зле.
— Та невже ж я посмію тобі нашкодити? Вік твою доброту пам'ятатиму! — щиро пообіцяла стара.
Хитра Знахарка розуміла, що таку сильну чарівницю, як Маріка, краще мати в друзях. Вона підсіла до дівчини і змовницьки зашепотіла:
— Зсередини пагорб ні за що не відкрити, хоч сто років старайся. Та на всяку отруту є протиотрута, а на всяке закляття — інше. Щоправда, тебе ув'язнив тут дуже могутній чародій. Мені з ним не змагатися.
— Не крути. Прямо кажи: можеш знайти вихід чи ні?
— Куди мені? Я всього лиш дрібнота.
— Так що ж ти мені голову морочиш, якщо не можеш мене звідси визволити?
— А оце мені якраз під силу. Заклинанням своїм я проробила маленьку лазівку з протилежного боку пагорба. Пробач, тобі доведеться вилазити, мов кроту: брудно та незручно. А тепер мені пора. Чекай, я подам знак. І не здумай пити воду з джерела, а то, не приведи боже, знову заснеш, — суворо наказала Знахарка.
Підсмикавши поли спідниці, відьма вихром завертілася на місці. По підземеллю пронісся протяг, а коли все стихло, її і слід простиг.
Час рухався, як сонний равлик. Маріці не сиділося на місці. Вона тинялася по печері, розглядаючи химерні колони сталактитів. У голові роїлася тисяча запитань, і головне — що привело сюди стару відьму? Дівчина не мала сумніву, що Знахарка допоможе їй вибратися на волю, та в безкорисливість старої вона не вірила. Відьма була відомим ловцем людських душ, і плата, яку вона призначила, здавалася мізерною.
Минуло не менше години, а стара все не поверталася. Смолоскип догоряв. Вогник зіщулився й потьмянів. Маріка вже стала думати, що стара її обманула, як раптом почула під ногами шурхіт і писк. Придивившись, вона побачила зграйку мишей. Будь-яка дівчина на її місці здійняла б вереск, але Маріка не злякалась, а навіть зраділа такому сусідству. Її завжди дивувало, чого люди бояться крихітних сірих звірків. Дівчина нагнулась, аби ліпше розгледіти нових знайомих, і побачила, що миші поводяться доволі дивно. Вишикувавшись у колону — голова до хвоста, — вони попрямували в глиб печери.
Заради цікавості Маріка пішла слідом. При тьмяному світлі смолоскипа дівчина ледве розрізняла своїх провідників на долівці. Раптом миші зникли, як крізь землю провалилися. Маріка присіла навпочіпки і тут помітила у стіні вузьку щілину. Звідти на мить показалася вусата мордочка, пискнула, буцім підганяючи дівчину, і знову зникла в чорноті.