- Містере Вонко, - вигукнув він, - а чи можна передати отак через повітря щось інше? Наприклад, вівсяну кашу?
- А щоб тебе качка копнула! - обурився містер Вонка. - Не згадуй при мені цю гидоту! Ти знаєш, з чого роблять вівсянку? її роблять
з отієї кучерявої дерев’яної стружки, що залишається в стругачках для олівців!
- Але ви змогли б, якби забажали, передати її по телебаченню, так само, як шоколад? - запитав Майк Тіві.
- Певно, що міг би!
- А людей? - не вгавав Майк Тіві. - Чи ви могли б передати з місця на місце справжню живу людину?
- Живу людину! - вигукнув містер Вонка. - У тебе що, не всі дома?
- Але чи можливо це зробити?
- О Господи, дитино, я справді не знаю… думаю, що можна було б… так, я майже впевнений, що можна… авжеж, можна… хоч я волів би не ризикувати… бо це могло б призвести до дуже неприємних наслідків…
Та Майк Тіві вже зірвався й побіг. Щойно почувши слова містера Вонки: «Я майже впевнений, що можна… авжеж, можна», він розвернувся й стрімголов помчав до протилежного кутка зали, де стояла велика телекамера.
- Дивіться на мене! - кричав він на бігу. - Мене найпершого в світі передадуть по телевізору!
- Ні-і-і-і-і! - заволав містер Вонка.
- Майк! - заверещала пані Тіві. - Стій! Назад! Ти перетворишся на мільйон шматочків!
Та Майка Тіві вже було не спинити. Хлопець летів мов навіжений, а добігши до величезної телекамери, відразу підскочив до рубильника, порозкидавши навсібіч умпа-лумпів.
- Бувайте здорові й не кашляйте! - вигукнув він, рвонув рубильник на себе і стрибнув просто під яскраве світло потужної лінзи.
Сліпучий спалах.
Тоді запала тиша.
Тоді почала бігти пані Тіві… але завмерла посеред зали… і не могла зрушити з місця… стояла й дивилася туди, де був її син… тоді роззявила свого великого червоного рота й заголосила:
- Його не стало! Його не стало!
- Ой біда, біда! Він справді зник! - вигукнув пан Тіві.
Містер Вонка підбіг до пані Тіві й лагідно поклав їй руку на плече.
- Надіймося на краще, - сказав він. - Молімося, щоб ваш хлопчик вийшов на другому кінці неушкоджений.
- Майк! - лементувала пані Тіві, обхопивши руками голову. - Де ти?
- Я тобі скажу, де він, - утрутився пан Тіві, - пролітає десь над нами мільйонами крихітних шматочків!
- Не кажи такого! - ридала пані Тіві.
- Треба дивитися телевізор, - сказав містер Вонка. - Він от-от може там з’явитися.
Пан і пані Тіві, дідунь Джо, малий Чарлі, а також містер Вонка зібралися біля телевізора, пильно вдивляючись в екран. Екран був порожній.
- Довго ж він добирається, - сказав пан Тіві, витираючи лоба.
- Ой, Боже ж мій, Боже, - примовляв містер Вонка, - хоч би по дорозі не загубив яку частину.
- Що це має означати, до дідька? - грізно спитав пан Тіві.
- Не хочу вас лякати, - пояснив містер Вонка, - але інколи буває таке, що до телевізора долітає тільки половина маленьких шматочків. Таке, скажімо, було на тому тижні. Не знаю чому, але сюди переправилася тільки половинка шоколадки.
Пані Тіві з жаху верескнула.
- Хочете сказати, що до нас повернеться тільки половина Майка?
- Сподіваюся, це буде верхня половина, - буркнув пан Тіві.
- Стривайте! - вигукнув містер Вонка. - Дивіться на екран! Там щось відбувається!
Екран раптом замерехтів. Тоді з’явилися хвилясті лінії. Містер Вонка покрутив якусь ручечку і хвилясті лінії зникли. І ось, дуже повільно, екран почав яскравішати.
- Ось він з’являється! - заволав містер Вонка. - Так, це він!
- Чи він хоч цілий? - тривожилася пані Тіві.
- Ще не знаю, - відповів містер Вонка. - Погано видно.
Спочатку нерозбірливо, але з кожною миттю чіткіше й чіткіше, на екрані почало з’являтися зображення Майка Тіві. Він стояв, махав глядачам руками і всміхався від вуха до вуха.
- Але ж він тепер карлик! - крикнув пан Тіві.
- Майчику, - вигукнула пані Тіві, - з тобою все гаразд? У тебе нічого не зникло?
- Він що, не стане більший? - обурився пан Тіві.
- Поговори зі мною, Майчику! - благала пані Тіві. - Скажи щось! Скажи, що з тобою все нормально!
З телевізора долинув тонесенький голосочок, ніби там пискнула мишка.
- Привіт, мамусю! - пищав Майк. - Татку! Дивіться на мене! Мене першого в світі передали по телевізору!
- Хапайте його! - наказав містер Вонка. - Швидко!
Пані Тіві сягнула рукою й зняла з екрана крихітну фігурку Майка Тіві.
- Ура! - зрадів містер Вонка. - Він цілий! Цілий і неушкоджений!
- І це, на вашу думку, неушкоджений? - обурилася пані Тіві, дивлячись на крихітного хлопчика, що гасав у неї по долоні, розмахуючи пістолетами. Зросту він мав два-три сантиметри, не більше.