- Як? - здивувався дідунь Джо.
- Прямо через дах, - пояснив містер Вонка, натискаючи ще одну кнопку.
- Не треба! - зойкнув Чарлі.
- Стійте! - крикнув дідунь Джо. ТРІСЬ! ТОРОХ!
І ліфт залетів прямісінько крізь дах у спальню до стареньких, що лежали на ліжку. їх засипав порох, потрощена черепиця, уламки дощок, таргани, павуки, цегла й цемент, отож усі троє стареньких подумали, що настав кінець світу.
Бабуня Джорджина зомліла, в бабусі Джо-зефіни випала з рота штучна щелепа, дідусь Джордж заховав голову під ковдру, а з сусідньої кімнати примчали пан і пані Бакети.
- Рятуйте! - заволала бабуся Джозефіна.
- Заспокойся, старенька, - підбадьорив її дідунь Джо, виходячи з ліфта. - Це ж ми.
- Мамо! - крикнув Чарлі, кидаючись в обійми пані Бакет. - Мамо! Мамо! Послухай, що сталося! Ми всі будемо жити на фабриці містера Вонки й допоможемо йому нею керувати! А ще він віддає її всю мені і… і… і… і…
- Що ти таке мелеш? - здивувалася пані Бакет.
- Краще поглянь на нашу хату! - розпачливо вигукнув Бакет. - Ви її майже розвалили!
- Шановний пане, - вискочив уперед містер Вонка, люб’язно потиснувши руку панові Ба-кету, - я дуже радий з вами познайомитися. Не переживайте за вашу хату. Віднині вона вам уже не знадобиться.
- Хто цей псих? - закричала бабуся Джо-зефіна. - Він нас трохи не повбивав!
- Це, - сказав дідунь Джо, - сам містер Віллі Вонка.
Минуло чимало часу, поки Чарлі з дідунем Джо змогли нарешті всім пояснити, що з ними сьогодні відбувалося. Але й після цього всі вони відмовилися їхати на фабрику в ліфті.
- Краще вже я помру у своєму ліжку! - запротестувала бабуся Джозефіна.
- Я теж! - підтримала її бабуня Джорджина.
- Я відмовляюся їхати! - оголосив дідусь Джордж.
Але містер Вонка, дідунь Джо та Чарлі, не зважаючи на їхні крики, просто заштовхали ліжко в ліфт. А тоді ще й пана та пані Бакетів туди затягли. Потім зайшли й самі. Містер Вонка на-тис кнопку. Двері з’їхалися. Бабуня Джорджина заголосила. А ліфт піднявся над підлогою і вилетів крізь проламаний дах просто в небо.
Чарлі виліз на ліжко і намагався заспокоїти заціпенілих від жаху стареньких.
- Не бійтеся, будь ласка, - примовляв він. - Тут цілком безпечно. Ми летимо в найчарівні-ше місце на світі!
- Чарлі правду каже, - підтвердив дідунь Джо.
- А якщо ми долетимо, то там буде якась їжа? - запитала бабуся Джозефіна. - Я просто вмираю з голоду! Ми всі такі голодні!
- Якась їжа? - розреготався Чарлі. - О-о!.. Ще хвильку - й побачите!..