Він перевірив свою совість.
«У мене немає пропозицій. Твоя черга діяти».
Ринсвінд встав, струсив з мантії пил і попіл, водночас прибравши багацько вилинялих червоних ворсинок. Він зняв капелюха, стурбовано спробував випрямити верхівку й помістив його назад на голову.
Тоді Ринсвінд невпевненим кроком рушив до Вежі мистецтв.
Біля її підніжжя були дуже старі й доволі маленькі дверцята. І чарівник зовсім не здивувався, коли вони розчахнулися прямо перед ним.
— Дивне місце, — зауважив Найджел. — Стіни так цікаво викривляються.
— Де ми? — запитала Коніна.
— І чи є тут алкоголь? — поцікавився Креозот. — Найімовірніше, ні, — із сумом додав він.
— І чому все хитається? — не вгадала Коніна. — Ніколи не була в приміщенні з металевими стінами, — дівчина принюхалася й підозріло додала: — Чуєте запах олії?
Джин з'явився ще раз, хоч цього разу й обійшовся без спецефектів, що передбачали появу диму й люків у підлозі. Було помітно, що він намагався триматися якнайдалі від Коніни — наскільки дозволяли правила пристойності.
— Всі в нормі? — запитав він.
— Це Анк? — поцікавилася дівчина. — Це чудово, але ми наче сподівалися, що ти перенесеш нас кудись, де би були двері.
— Ви на шляху, — повідомив джин.
— Куди?
Збентеження джина змусило мозок Найджела зрушити з мертвої точки й дійти блискавичного рішення. Він опустив погляд на лампу у своїх руках.
Хлопець струснув нею заради експерименту й відчув, як здригнулася підлога.
— О ні, — тихо пробурмотів він. — Це фізично неможливо.
— Ми що, всередині лампи? — уточнила Коніна.
Кімната здригнулася ще раз, коли Найджел спробував зазирнути в носик лампи.
— Не хвилюйтеся через це, — порадив джин. — А взагалі, старайтеся про це особливо не задумуватися.
Він пояснив (хоча «пояснив» — це дещо неточне слово, радше «безуспішно намагався пояснити, хоча й використав багато деталей»), що подорожувати світом у крихітній лампі, яку тримає один із групи людей, цілком можливо. Сама лампа рухається, тому що її несе одна з осіб всередині неї, а це можливо тільки завдяки: а) фрактальній природі реальності, що означає, що кожен предмет можна розглядати як складову всього іншого, і б) креативному піару. Трюк полягав у тому, що закони фізики помічали похибку аж тоді, коли подорож завершилася.
— Але за подібних обставин краще про це не думати, — зауважив джин.
— Це як не думати про рожевих носорогів, — сказав Найджел і збентежено хихикнув, коли всі витріщилися на нього.
— Це одна з ігор, в які ми грали, — пояснив він. — Потрібно уникати будь-яких думок про рожевих носорогів, — Найджел кашлянув. — Не сказав би, що це була особливо хороша гра.
Він примружився й знову зазирнув у носик лампи.
— Дійсно, — погодилася Коніна. — Дурна гра.
— Гм, — озвався джин. — Хтось хоче кави? Увімкнути музику? Як щодо партійки в «У пошуках значення»?[29]
— Є щось випити? — поцікавився Креозот.
— Біле вино?
— Пійло для худоби.
Джин виглядав ошелешеним.
— Але червоне шкідливе для... — почав він.
— На безриб'ї і рак риба, — похапцем додав Креозот. — Навіть якщо це сотерн. Але ніяких парасольок! — раптом серифа осінило, що з джинами так не розмовляють. Він спробував опанувати себе. — Обійдися без парасольок, молю тебе П'ятьма Місяцями Назріма. А також без шматочків фруктів, оливок, викривлених соломинок чи декоративних мавпочок. Наказую тобі Сімнадцятьма Метеоритами Сарудіна!
— Я не з тих, хто пхає всюди парасольки, — похмуро відізвався джин.
— Тут так порожньо, — зауважила Коніна. — Чому б тобі не прикупити меблів?
— От я не розумію, — почав Найджел. — Якщо ми всі перебуваємо в лампі, яку я тримаю, і я перебуваю в лампі, тримаючи ще меншу лампу, а в тій лампі...
Джин енергійно замахав руками.
— Не треба про це, — заблагав він. — Прошу!
Чесне чоло Найджела вкрилося зморшками.
— Ну добре, але, — продовжив він, — мене що, так багато?
— Усе циклічно, але годі привертати до цього увагу... От лайно.
Пролунав ледь вловний, неприємний звук — Всесвіт раптово щось запідозрив.
У вежі — міцній твердині давньої темряви — панувала суцільна пітьма. Вона була тут ще з незапам'ятних часів, тож її обурило несподіване вторгнення денного світла, що намагалося прослизнути у вежу разом із Ринсвіндом.
Він відчув рух повітря, двері за його спиною зачинилися, і темрява потоком ринула назад, так акуратно заповнюючи місця, де встигло побувати світло, що ви би не помітили ніяких переходів, навіть якби могли бачити в пітьмі.
Усередині вежу сповнював запах старовини. Де-не-де проникав ледь чутний запашок воронячого посліду.
Слід бути неабияким сміливцем, щоб вистояти в цій темряві. Ринсвінд не був настільки хоробрим, але однаково стояв.
Щось почало принюхуватися до його ноги, і Ринсвінд остовпів. Єдиною причиною, з якої він не рухався, був страх наступити на щось жахливе.
Тоді до нього доторкнулася рука, подібна на стару шкіряну рукавичку, і чийсь голос мовив:
— У-ук.
Ринсвінд підняв погляд.
На якусь мить темрява поступилася спалаху яскравого світла. І Ринсвінд побачив...
Уся вежа була наповнена книжками. Вони тіснилися на кожній сходинці трухлявих сходів, що вилися вздовж стін. Книжки були складені — хоча тут краще підійде слово «звалені» — купами на підлозі. Вони розмістилися — ну добре, розсілися — на кожнісінькій крихкій сходинці.
І потайки — хоча звичних шість чуттів не мали з цим нічого спільного — спостерігали за чарівником. Книжкам чудово вдається передавати думки, — не обов'язково власні, — і Ринсвінд вловив, що вони намагаються йому щось сказати.
Вежу знову освітило спалахом. Ринсвінд зрозумів, що це відблиски магії з чаротворської вежі. Вони проникали крізь віддалений отвір, який вів на дах.
Ну, принаймні вони дали можливість впізнати Гава, який сопів біля його правої ноги. Від цього Ринсвінду трішки полегшало. Тепер би ще ідентифікувати джерело ледь вловного монотонного шурхоту, що лунав біля його лівого вуха...
Новий спалах люб'язно освітив вежу, і Ринсвінд усвідомив, що дивиться прямо в маленькі жовті очиці Патриція, який терпляче пошкрябував стінку скляної банки. Це було слабке, бездумне дряпання, нібито ящірка насправді не планує вибратися назовні, а просто цікавиться, скільки часу знадобиться, щоб прошкребти скло наскрізь.
Ринсвінд опустив погляд на грушеподібну постать бібліотекаря.
— Їх тут тисячі, — прошепотів він. Його голос відразу втягнули й приглушили численні ряди книжок. — Як тобі вдалося притягнути їх сюди?
— У-ук.
— Вони що?
— У-ук, — повторив бібліотекар, енергійно вимахуючи лисими ліктями.
— Прилетіли?
— У-ук.
— Вони на таке здатні?
— У-ук.
— Мабуть, вражаюче видовище. Хотів би я якось це побачити.
— У-ук.
Не всім книжкам це вдалося. Більшість важливих ґримуарів змогла вибратися, однак семитомний травник загубив свій бібліотечний шифр у вогні, а багато трилогій оплакувало погибель свого третього тому. На палітурках багатьох книжок залишилися сліди від вогню, а деякі взагалі зосталися без оправи, тож їхні нитки печально волочилися по підлозі.
Спалахнув сірник, і довкола стін тривожно зашелестіли сторінки. Однак це був усього лиш бібліотекар, який запалив лампу й побрів до однієї зі стін. Його грізна тінь була достатньо великою, щоб видертися на хмарочос. Біля стіни стояв якийсь грубий стіл, вкритий таємничими інструментами, горщиками з рідкісними в'язкими речовинами й палітурними струбцинами, які вже тримали поранений фоліант. Довкола повзало кілька слабеньких язичків магічного вогню.
Примат всунув підсвічник Ринсвінду в руку, підняв скальпель, щипчики й нахилився над тремтячою книжкою. Чарівник зблід.
29
Дуже популярна гра серед богів, напівбогів, демонів та інших надприродних істот, які полюбляють питання на кшталт «Через що це все почалося?» і «Чим це все закінчиться?» —