Томаш дарує нам дві деталі сексуального конструктора: еротичну дружбу й кохання як вигадку.
Головна вигадка його життя — це вигадка кохання до Терези.
Тереза кричить, коли кохається з Томашем. Вона затуляє очі і кричить. Це не крик хоті. Хіть потребує дистанції, насолоди від споглядання. Тереза прагне знищити будь-яку дистанцію. Вона прагне розчинити в цьому крику себе й Томаша. Вона намагається подолати тілесність, поєднати тіло й душу. Вона намагається розв’язати картезіанську проблему душі й тіла. Тереза є, мабуть, найбільш філософічним і найменш еротичним персонажем роману й елементом конструктора. Гола тілесність, виставлена напоказ, нагадує Терезі безсоромний світ матері, яка була красунею, але змарніла й зухвало виставляла напоказ своє постаріле тіло як закид світові. Мати ходила квартирою голяка, не затуляючи вікон фіранками. Це дратувало Терезу. Вона заслоняла вікна, а мати реготала з цього. Для Терези, за висловом Кундери, власне тіло було палубою корабля, на яку колись мала вийти команда її душі. Саме тому вона часто ставала оголена перед дзеркалом і уважно розглядала власне тіло. Для неї її тіло було особливим. Мати ж намагалася довести однаковість усіх тіл. Світ матері — це світ комуністичного концтабору, в якому всі оголені й усі однакові. Цей світ переслідував Терезу у жахливих снах. В одному з них вона марширувала оголена серед інших оголених жінок навколо басейну, над яким у кошику сидів Томаш. Жінки мали співати й присідати. Ту, що робила це незграбно, Томаш убивав. Інші реготали й марширували далі, співаючи й присідаючи. А Тереза відчувала, що вже не здатна буде ще раз присісти, і Томаш застрелить її. Цей світ жахав Терезу, а водночас і приваблював. Її манила до себе ця однаковість позбавлених душі тіл. Її вабила «солідарність бездушних».
Солідарність бездушних Мілана Кундери звучить як трагікомічний парафраз «солідарності приголомшених» чеського філософа Яна Паточки. Солідарність приголомшених — це солідарність людей, які пережили дві жахливі світові війни, нелюдяну жорстокість і загрозу втрати людяності як такої. На думку Паточки, цей спільний досвід нелюдяності має утворити солідарність приголомшених нелюдяністю людей. Кундера ж описує тоталітарне соціалістичне суспільство, в якому спільний досвід жахів таки породжує солідарність, але ця солідарність жахливіша за всі можливі жахи. Це солідарність бездушних. Сексуальність чи асексуальність Терези виростає зі страху цієї солідарності бездушних. Тому вона намагається угледіти у власному тілі прояв своєї душі. Але тут вона припускається одвічної метафізичної помилки, розриваючи єдність душі і тіла. За влучним висловом Сартра, душа існує власним тілом. Тому, хто розірвав єдність душі і тіла, не судилося її набути.
Тереза — сексуальний вампір, який прагне Томашевих душі й тіла, аби здобути єдність власної душі з тілом. Вона хоче злитися з ним в єдину істоту й перетворити тіла інших жінок лише на сексуальні іграшки, позбавлені душ сексуальні ляльки. Показовим є епізод, коли Тереза приходить до студії Сабіни — художниці й коханки Томаша. Тереза вчиться фотографувати й начебто намагається навчитися чогось у Сабіни. Але це лише привід. Зрештою, Тереза пропонує Сабіні позувати для її фотографій оголеною. «Апарат водночас правив Терезі й за механічне око, яким вона роздивлялась Томашеву коханку, і за вуаль, якою ховала своє обличчя»[26]. Аби захистити своє кохання, яке означає для неї повне злиття, єдність із коханим, подолання між ними будь-якої дистанції, вона намагається з дистанції, яку дарує фотокамера, поглянути на тіло Томашевої коханки. Сабіна інтуїтивно розгадує цей еротичний маневр і перевертає все догори дриґом. Вона пропонує Терезі роздягнутися і позувати для неї. Сабіна кидає Терезі, як м’ячик, Томашеве слово «Роздягнися!», яким він зазвичай розпочинав сексуальну гру. Тереза ловить цей сексуальний м’ячик, роздягається, і обидві жінки на декілька секунд зависають над солодкою безоднею спокуси, але не поринають у неї. Вони всміхаються й одягаються. У сексуальному конструкторі Кундери немає гомосексуальних деталей.
У кожному разі Терезі не вдається перетворити Томашеву коханку на сексуальну ляльку. І вона тягне Томаша за собою до світу, де взагалі не буде інших жінок, де вони будуть лише удвох. Де вони нарешті матимуть омріяну Терезою єдність. Прагнення до єдності зумовлює падіння, і падіння у безсоромний світ матері перетворюється на падіння у світ ідилічного кохання. Ідилія Терези — це зворотний бік брутальної безсоромності її матері. Їх єднає прагнення жити без сорому, і це прагнення зумовлює падіння обох. Мати не соромиться власної брутальності, Тереза створює вдаваний світ ідилічного кохання, позбавлений сорому як такого. Тереза тягне Томаша до світу ідилічного кохання, адже ідилія — це дуже важливе для неї слово. Ідилія — це взагалі дуже важливе слово для тих, хто прагне відновити втрачену єдність душі й тіла. Але перед цим вона випробовує траєкторію падіння, яку задає брутальний досвід матері. Вона зраджує Томаша з невідомим чоловіком. І це, мабуть, єдина порнографічна сцена роману, яка завершується тим, що Тереза випорожнюється в його туалеті, досягаючи відчуття цілковитого падіння. Утім, епізод лише на мить відхиляє траєкторію її падіння в ідилію. Томаш і Тереза нарешті здобувають її. Вони живуть у маленькому чеському селі, і обоє почуваються щасливими. Терезу більше не мучать думки про Томашевих коханок, Томаша більше не переслідують державні спецслужби, що дошкуляли йому як критикові комуністичного режиму, коли вони жили у Празі. Томаш працює шофером вантажівки. Але він хірург, а не шофер, тож його вантажівка вкрай занедбана. Томаш і Тереза гинуть разом через несправні гальма. Ідилічне кохання вінчає ідилічна смерть. Це остання точка падіння заради єдності, у яке Тереза затягує Томаша, падіння в ідилію. Перед самим кінцем Тереза усвідомлює, що занапастила Томашеве життя. Хоча для самого Томаша — це не падіння, а остаточне звільнення від усіх примусів. Ані родина, ані політика, ані професійне покликання вже не мають влади над ним. Він стає легкий і вільний у нижчій траєкторії їхнього спільного з Терезою падіння.